Author Topic: Персоналії: перекладачі – українські і не тільки  (Read 3773 times)

SS.

  • Veteran
  • *****
  • Posts: 666
Україна, чи не єдина цивілізована європейська країна яка не представлена у світових перекладацьких організаціях. І не дивно, що широкому загалу не відомі прізвища тих, хто перекладає художню літературу.
Тут пропоную публікувати посилання на матеріали про перекладачів художньої літератури – їхні „сторінки”, інтерв’ю, якісь особисті матеріали.
Якщо це стаття, не потрібно її тут всю викладати, досить обмежитися коротеньким переказом і посиланням, може оцінкою. Особливо це стосується посилань на іншомовні джерела. Тут перевагу віддаємо перекладачам на українську і з неї, російським і англомовним перекладачам місце у відповідних (російському і англомовному) розділах Форуму.

(З 2006 року ця тема велась на на Домівці, дещо звідти перенесемо сюди, а решту можна, зареєструвавшись на Домівці, там і подивитись.) Тепер продовжу її тут. За цей час деякі посилання, перестали працювати, тож, те, що можна, виправлю.
« Last Edit: 06 November 2009, 01:47:25 by Supreme Power »

SS.

  • Veteran
  • *****
  • Posts: 666
Чудова стаття відомої письменниці Людмили Таран про чудову перекладачку зі скандинавських мов Ольгу Сенюк. (Чи то справді так багато стали писати про перекладачів, чи це я весь час на таке потрапляю.) Стаття рідкісна - суцільна конкретика, питання:
— Чого, на вашу думку, передусім бракує сучасним молодим перекладачам?
— Яким бачите завдання саме українського перекладача?
нагадування:
"Для перекладацької роботи, впевнена, треба мати й відповідний хист, а не тільки знання мов."
"Перекладацтво — не волюнтаризм, а намагання відтворити твір максимально точно й водночас художньо переконливо."
 
 

SS.

  • Veteran
  • *****
  • Posts: 666
У Каневі відкрито меморіальну дошку видатному перекладачу Євгенові Поповичу. Якщо відбуваються такі події, то художній переклад в Україні може мати майбутнє. І то, людина, що переклала "з німецької мови на українську прозу Г.Лессінѓа, Т.-А. Гофмана, Генріха Белля, Германа Гессе, Е.-М. Ремарка, Макса Фріша, Мартіна Вальзера, Франца Кафку, а також німецькомовні твори Ольги Кобилянської" варта і такої, офіційної, згадки.

Sempronia

  • Bypasser
  • *
  • Posts: 2
У блозі http://levhrytsyuk.blogspot.com/ публікується серія інтерв'ю з перекладачами, відомими і не дуже, українськими і не тільки. Останнє інтерв'ю - з Ритою Кіндлеровою, решту 21 інтерв'ю можна знайти в архіві блога. Питання для всіх однакові, а які розмаїті відповіді!

Critic

  • Resident
  • ****
  • Posts: 415
Про Риту Кіндлерову ще тут згадувалося. Там більше саме про її роботу з українськими текстами.

chassettco

  • Novice
  • **
  • Posts: 51
Сучасна англійськомовна драматургія: хто з українських перекладачів займається  художнім перекладом п"єс англійських драматургів? 

Critic

  • Resident
  • ****
  • Posts: 415
Начебто спеціально драматургію у нас не перекладають. Я маю на увазі, того ж Шекспіра, наприклад. Мабуть театри якось замовляють собі переклади, або адаптують старі переклади.

SS.

  • Veteran
  • *****
  • Posts: 666
Ю. Андрухович переклав «Гамлета» для Молодого театру.
М. Павлов переклав «Пігмаліона» Бернарда Шоу і його видали у «Всесвіті». Павлов, ще й перекладацький коментар подав - Феномен Шоу для українського читацтва, корисний і цікавий.
Якщо пошукати в періодиці, то можна трохи знайти. 

Observer

  • User
  • ***
  • Posts: 161
Quote
- Перекладачі зазначають, що авторська мова письменниці Люсі-Мод Монтгомері складна, насичена. Як вам підкорявся переклад “Енн”?
- Важко давався переклад. Мова Люсі-Мод Монтгомері насичена. Зараз панує доба спрощень, у всіх сферах життя мова не виняток. Тому доводилась писати максимально доступно, не втрачаючи авторської планки та стилю. Важко було перекладати і через те, що у Люсі-Мод Монтгомері специфічне почуття гумору, дуже тонке відчуття іронії. Саме через іронічний присмак не назвала б книгу дитячою. Дитина, навіть підліток, багато чого не зрозуміє із розповіді Люсі-Мод, адже не має насиченого емоційного багажу та життєвого досвіду. Авторка пронизливо грається із мовою. Підходить до мови не як до інструменту висловлення думок, а як до співтворця тексту, рівного учасника розповіді.

- Мабуть, ще одним каменем спотикання під час перекладу книги «Енн із Зелених Дахів» було й те, що українська мова не є для вас рідною, з народження спілкуєтесь російською?
- Українська не є для мене материнською мовою. Але смію надіятись, що за університетською лавою вдалось добре оволодіти нею. Критики і пересічні читачі зазначають, що книга «Енн із Зелених Дахів» легко читається. Щоправда, на одній із літературних зустрічей читачка сказала, що мова українського перекладу історії про Енн дуже кучерява. Це сприймати як критику чи комплімент, - не знаю. Адже мова Монтгомері теж кучерява.


Перекладати дитячу художню книжку на нерідну мову? Хоробра дівчина.

SS.

  • Veteran
  • *****
  • Posts: 666
Ще один ресурс зацікавився перекладачем. Сьогодні, це Остап Сливинський.

Quote
—Чи вважаєте Ви поняття «переклад» і «творчість» тотожними?

Хоч переклад – це текст, у якому кожна літера, кожна кома належать перекладачеві і є результатом його вибору, переклад – це не творчість. Не будемо собі лестити. Це одне з ремесел, але таких, які потребують не тільки навичок, а й винахідливості і уяви. Тобто переклад є ближчим до ювелірної справи, килимарства і програмування, ніж до переробки м’яса, але все одно. Надмірна віра перекладача у свої «творчі привілеї» ні до чого доброго не призводить.



SS.

  • Veteran
  • *****
  • Posts: 666
На Буквоїді розмова з Богданом Стасюком, перекладачем книги Рея Бредбері «Все літо наче день один».

Загальна інформація про перспективного перекладача наукової фантастики.

Quote
Наскільки перекладач може допустити звучання власного голосу, власного «я» при перекладі? Чи не було спокуси «трошки переписати» якийсь абзац чи зробити переклад більш адаптованим до сучасного українського читача?

Російський поет Леонід Мартинов колись сказав: «Кто своего в чужое не добавил? Так поступали всюду и всегда!» Бажання «покращувати» автора, ніби маленьке бісеня, завжди сидить на лівому плечі драгомана, якому доводиться постійно боротися з цією спокусою. В ідеалі всі ми (перекладачі) зобов’язані грати роль футбольного арбітра: чим менше помітне наше втручання, тим краще для читача. Але на практиці так виходить далеко не завжди. Тим паче, коли текст насичений образами, поезією в прозі та словесним престидижитаторством. На жаль (чи на щастя), судити про те, наскільки вдало я проскочив між бредберівськими Сциллою та Харібдою, мені складно. Нехай про це краще скаже читач. Але сподіваюся, що в українському голосі збірки «Все літо наче день один» все ж таки більше інтонацій Рея Бредбері, ніж від Богдана Стасюка.