І хоча сама пані Ліна спочатку наголошувала: «Ми зібралися тут не для ювілейних привітань, фальшивих урочистостей, квітів і подарунків, а прийшли перш за все на презентацію історичного роману», — наприкінці вона все ж таки сказала, що на цьому заході пережила і «презентацію» власного життя, а не тільки книжки.Яка на вигляд Свобода? Ліна Костенко в Українському домі (http://www.dt.ua/3000/3680/68929/)
Дивно, що, як зауважило вже багато критиків, Забужко в останньому романі змальовує саме Костенко якось дріб'язково неприємно.До того ж, не лише в романі "Музей покинутих секретів", де принаймні прізвище поетеси не називалося, а й у монографії «Notre dame d’Ukraine : Українка в конфлікті міфологій».
Зізнаюся, я був дуже здивований, коли на сторінках книжки Оксани Забужко зустрівся з цілком упередженим поглядом на поезію Ліни Костенко. Нікому не дано бути поза критикою — це так. Давно відомо й те, що «діти» в літературі завжди дуже суворі у своєму ставленні до «батьків» (вони більше шанують «дідів», які не «заважають» їх самоствердженню!). І все ж, раціональних пояснень агресивності Оксани Забужко мені бракує. І навіть не так тоді, коли вона висловлює претензії до тих чи тих творів (наприклад, щодо поеми «Берестечко», в якій Богдан виглядає як «відверто пародійний» герой), як тоді, коли доходить до нервово-«бабських» (перепрошую!) узагальнень, що літератури вже й не зовсім стосуються. Наприклад, ось таких: «Кому б же то повернувся язик бодай подумки назвати Лесю Українку «молодицею», «бабою» чи навіть «тіткою»?! А от Марка Вовчка чи Ліну Костенко — скільки завгодно!» Дивне, химерне протиставлення, аргументація якого тримається невідомо на чому!
Так само невідомо, що дало підстави О.Забужко для висновку про те, що «нативістична» (це погано? — В.П. ) Ліна Костенко «ідеально відповідає всім стереотипам матріарха «селянської нації», які асоціюються з «портретною галереєю «нативістичних» Марусь — Горпин — Катерин». Хоча яка вже там «селянськість» у тій таки «Марусі Чурай», що кваліфікується Оксаною Забужко як «знаковий для радянської доби роман»! У цьому творі якраз і присутній той духовний аристократизм, який приваблює О.Забужко у Лесі Українки.
Дивно й те, що вона жодним словом не згадала вартісне дослідження Ліни Костенко, Лесі Українці ж присвячене: «Поет, що ішов сходами гігантів» (див.: Українка Леся. Драматичні твори. — К., 1989. — СС.5-58). Тут уже можна говорити про наукову некоректність О.Забужко, тим паче, що в її монографії вулкани полемічної енергії витрачено на «горобців» (чи варто було з таким запалом «стріляти», наприклад, по старому підручнику П.Хропка для 10 класу чи хоч би й по промовах О.Гончара, який і не претендував на статус «лесезнавця», — і при цьому цілком проігнорувати ту ж таки працю Ліни Костенко, в якій драматургія Лесі Українки інтерпретована багато в чому по-новаторськи).
На це Костенко без зайвого слова вчепилася Толстой в волосся. ;D;D
До порівняння спонукає і поява негативного-персонажа-схожого-на-Ліну-Костенко у романі Оксани Забужко. До речі, якщо вас перш за все цікавить, що Ліна Василівна думає про Оксану Стефанівну, то вам на сторінки 105 та 351.
Каталізатором такого рішення видатної письменниці стали провокативні інсинуації деяких львівських письменників, журналістів та діячів театру
Поет, який може показати людству шлях до визволення від бруду й фальшування, цинізму й міщанстваі на підлітковий пафос:
Може, колись, через тисячу років, у ХХХІ столітті, знайдуть неопалимі рукописи й здивуються нащадки з Росії, Європи, Австралії чи Америк, котрі прийдуть сюди: яка потужна нація була, які потужні рукописи лишилися! „Записки…“ Ліни Костенко.але, схоже піднімає завісу над пригодою:
ситуація з розподілом запрошень набула нечуваної форми. Квитки продавали, спритні ділки перетворили зустріч з Поетом на бізнес і предмет збагачення. По-третє, як це часто буває в Україні, одну булаву не можуть поділити два гетьмани в одній Львівській області
...зустріч із Поетом перетворили на щось некрасиве — і критики, і можновладці, і театр, де мала відбутися подія…
...Львівщина показала себе не найкраще — на жаль, керманичі вирішили створити бізнес, використовуючи Поета,. А чи можна поділити не булаву, а Поета?
З конфіденційних джерел кореспондент “ВЗ” має інформацію, що Ліна Костенко засмутилася тим, що у Львові виник “квитковий скандал”. Попри побажання письменниці, щоб зустрічі із нею були безкоштовними, на творчий вечір у Театрі ім. М. Заньковецької запровадили і за лічені дні продали квитки (за ціною від 30 до 100 грн.). Олію до багаття несприйняття такого “прийому”, вочевидь, підливало й те, що раніше саме у Львові, у видавництві «Каменяр», з’явилося неузгоджене з автором видання «Берестечка»…
таку критику прокоментувала “ВЗ” так: «Кав’ярне» літературознавство, нашпиговане провінційними дотепами, а часто й елементарним хамством, цікавить мене лише як різновид суто пострадянських синдромів. Ці «бармени», що розмішують коктейлі з псевдоінтелектуальної павутини, нікому не страшні. Про себе і про них слушно сказав львівський поет: «Я залізу глибоко-глибоко в маленьку свою / вітчизну / і засну».
Ще не мав нагоди побачити, цікаво, десь в книжці згадується Забужко?"Записки" ще не дочитала - і часу нема, і ... не захоплює. Як написав один пан у своєму читацькому щоденнику на ЖЖ: "Процес читання нагадував годівлю гуски на фуагру - книга буквально запихалася у горло тичкою". Оскільки читаю невеличкими порціями, то в горлі не застряє, але й відчуття насолоди немає. Утім навряд чи "зведення з полів боїв про наші втрати" можуть викликати душевне піднесення.
– Я не читала, але одобрюю. Бо є один момент щодо Ліни Костенко, який, при загальному бездум’ї, з яким ми ставимося до наших літераторів, зазвичай не оцінюється. Панове, поруч із нами живе поет, який тридцять літ не пише віршів! Це насправді велика драма для митця. Це, як для оперного співака втратити голос. І коли цей поет у вісімдесят років дебютує в іншому жанрі і відразу романом, то це акт, який заслуговує на всіляку мужність та підтримку.
2000-й ми зустріли пристойно. Один сусід стрибнув з восьмого поверху. Одна знайома втонула у ванні.Ну, "знайома", це, мабуть, Павличко. А хто "сусід"? Я вже і не згадаю.
Свобода справді є. Пиши що хочеш. В тюрму не посадять, у психушку не запроторять. Але можуть убити.
Вчора по телебаченню показали Феміду з зав'язаними очима. Все знали давні греки, і про нашу прокуратуру теж.
Людської якості тепер вже не треба. Не треба совісті, гідності, не треба освіти. Це вже не бренд. Потрібні гроші. Потрібен імідж і рейтинг.
Відсталий ми народ, українці, зі своїми поняттями про кохання. Нам би все, як у пісні: «Я ж тебе, милая, аж до хатиноньки сам на руках однесу». Тепер би він її тричі трахнув по дорозі.
Часом мені хочеться закричати до всього людства: «Люди! Давайте зупинимось і візьмемо новий старт...»Ну, мабуть, як для «Записок нєдочітавшей», то написала я навіть забагато. ;D
Сподіваюсь, що "для тих, хто нині ще під стіл пішки ходить", доки вони з під столу виберуться, ще багато цікавого напишуть. ;DДобру річ і через сто літ читатимуть.
А зараз книжка добре розходиться - в Одесі, в не дуже розкрученій книгарні - 75 грв., а в розкрученому місці - 120! І нічого, продається.Чим більше критикують, тим краще купують. :) І наживуться переважно перекупники...
Добру річ і через сто літ читатимуть.Гадаю, що ця книжка з часом не загубиться - мова добра, а як там комп'ютерники в кінці 2-го тисячоліття говорили, ;) швидко забудеться.
Чим більше критикують, тим краще купують. :) І наживуться переважно перекупники...Ринок у нас дикий, хотілося б, щоби й автору більше перепадало, але ціни, як мінімум, демонструють купівельну спроможність українців.
Mapинa: Ви читали романи Оксани Забужко «Музей покинутих секретів», Ліни Костенко «Записки українського самашедшего»? Якої ви думки про ці книги?
Ірена Карпа: Читала. Питання занадто глибоке й обширне, щоб відповідати похапцем. Щодо Забужко, я вже висловлювалась в інших інтервю. Книга Костенко чудово синхронізується з думками тих, кому за Україну боляче. А з болем можна або безнадійно жити, або активно щось робити, щоб його позбутися. Обидві книжки для цієї країни корисні.
"Об’єктом цих студій є не Леся Українка, Ліна Костенко чи Оксана Забужко, а їхні медійні та вртуальні образи, міфи й симулякри маскульту, за допомогою яких творяться, утверджуються й розвінчуються кумири".Написано дуже цікаво, хоча й не без провокативності та епатажу, однак "не виходячи за рамки". :)
А от настирлива ОЗ завжди послідовно і вперто знаходить формат бризнути бодай пригоршнею води в город ЛК, і коли трапляється така нагода, і навіть коли й нагоди нібито нема.води! ще й пригоршнею! ;D
А від «химери» на ймення «скромність» ОЗ звільнилася назавжди як від ідеї, яка заважає належним чином репрезентувати свою непересічну особистість невдячним, або, скажімо так, недостатньо вдячним українцям.
інтернетні форуми, таки повірили, ніби ОЗ направду «знають в усьому світі»,;D ;D
(певне, ОЗ тому так різко реагує на нарцисизм, бо їй самій він ніякою мірою не притаманнийначебто без іронії. начебто... ;)
знаменитій та енергійній, а також такій агресивній та істеричній особі, як ОЗвлучне спостереження, ОЗ справді часом демонструє таку, я б казав, "інтелектуальну істеричність".
ЛК як постать, попри її деяку неадекватність часові, яку, втім, багато хто пробачає, кваліфікуючи як «скромність» і «гідність»
«вся мисляча Україна», навіть просунута Києво-Могилянська академія — від студента Дмитра Дроздовського до віце-президента Володимира Панченка.Кононенчин текст писано 2009 року, але нічого не змінилося, хіба що Дроздовський вже не студент :)
Дякую за посилання, хоча схоже, що і це не ще все.Так, це не все. У книжці, виданій "Гранями-Т" у минулому році, є ще
Життя триває, і додає нові матеріали до будь-якої тематики, зокрема й нашої. ЛК відсвяткувала своє 80-річчя, що мало розголос у медіа. Вийшли подарункові перевидання її старих текстів, з’явилося піратське видання "Вибраного, виданого ще в радянські часи. ОЗ видала роман "Музей покинутих секретів", і епізодична "гергеписта шістдесятниця з фарбованими кучерями" - чи не колоритніший образ цієї фундаментальної праці. Нові матеріали, зрештою, не додали нічого нового, тільки поглибили вже проговорене...
— Що з останніх творів сучасних українських письменників справило на Вас особливе враження?А Ліна Костенко просту відсутня. ;) ;D
— Очевидно, що «Музей покинутих секретів» Оксани Забужко — найпомітніший роман серед творів, які з’явилися останнім часом.
...
На мою думку, Забужко, Жадан і Прохасько — найцікавіші на сьогоднішній день українські письменники. Поза тим, дуже добре сприймається «Століття Якова» Володимира Лиса.
Іван Малкович смикнув мене на ті презентації «Записок...». Вони гарно проходили, але якщо місто Львів перетворюється з міста Лева на місто нявкаючих кучерявих котиків, то хочеш забігти світ за очі й писати, а не слухати, як обривають тобі телефон: пані Ліно, не звертайте увагу, ми на Вас чекаємо.;D
місто нявкаючих кучерявих котиківПотрібно було "нявкіт" тих "кучерявих котиків" просто не почути.
— Можу зрозуміти Ліну Василівну. Хоча й мені тоді було тяжко. На сам її тур було витрачено багато зусиль... Особливо прикро, що не відбувся вечір у Кривому Розі... Люди розмели запрошення, покупували квитки, щоб добратися на зустріч з Ліною Костенко з Дніпропетровська, Донецька, Криму!..
Після літературного вечора у Харкові у нас у всіх був чудовий настрій. Вечір в оперному театрі пройшов чудово! Це була абсолютна несподіванка: під’їжджаємо до театру і бачимо, що вся площа перед театром заповнена людьми! А харківський оперний театр — це півтори тисячі глядачів! І тоді директорка театру приймає рішення: впустити дві тисячі людей до залу. Хоча ми... до останнього часу боялися, що в театрі «потече дах» або ще щось вигадають харківські «літературознавці», але директорка — російськомовна прихильниця Партії регіонів — виявилася давньою шанувальницею поезії Ліни Костенко… Втім, іще мінімум півтори тисячі людей тоді лишиляся за стінами театру. «Харківські записки» були чи не найкращі! Найінтелектуальніші! І ми так гарно звідти летіли — ніби на подвійних крилах… Планували нові поїздки. І вже наступного дня мала бути поїздка до Кривого Рогу. І тут...
Ліна Василівна телефонує зранку і напруженим голосом сповіщає: все, тур припиняється! Виявилося, що в одну ніч вона раптом дізналася про певні неприємні речі, про які навіть не підозрювала…
Виявляється, зателефонував один письменник і сказав, що хоче вибачитися від імені львівських літераторів. Вона його запитує: «А за що ж вибачитися?» — «Як, ви не знаєте?!» — «Та там таке й таке…»
І вона про все «таке» прочитала в Інтернеті протягом тієї ночі…
На сьогодні я переконаний, що увесь той конфуз — суто журналістський скандал. Молоді журналісти, охочі до скандалів, повитягували все найгірше з усіх обговорень і навколотеатральних чуток, понакручували людей…
Іноді так трапляється, що все негативне сходиться в одній точці... Уявіть, перед тим один львівський видавець видав без дозволу вірші Ліни Костенко. А один професор використовував її цитати, не вказуючи автора (видавав її думки за свої).
Отож накопичилася критична масса — і…
Ліну Василівну це поранило глибоко. Тому й обірвався тур.