Якось моя маленька племінниця повернулася з дитсадочка із запитанням: «А хто такі мумі-тролі?» Оскільки в тітоньки Л. Л. з мумі-тролем стійко асоціювався лише Ілля Лагутєнко, довелося вдатися до рятівного «Гугля». А затим прочесати ледь не всі міські книгарні. В одній із них таки знайшлася пречудова книжка фінської письменниці Туве Янсон про цих казкових істот – «Країна Мумі-тролів». Українською мамою цих кумедних створінь із долини Мумі (і не лише їх, а й багатьох інших, як-от різні там мумрики й мудрики, мюмлі, чепурулі й капарулі) стала перекладачка Наталія Іваничук.
Нещодавно прочитала інтерв’ю з п. Наталею у «Львівській газеті». Виявилося, що Н. Іваничук перекладає і серйозні речі – не так давно побачила світ «Історія Фінляндії» проф. Генрика Мейнандера. (Зрештою, це я неточно висловилася, бо що може бути серйозніше за написання і переклади творів для дітей!?)
Як і в кожного досвідченого перекладача, у пані Наталії свій погляд на адекватність перекладу:
Я все-таки перекладач і не можу дозволити собі вольності. Це мусить бути адекватний переклад, але не буквальний. Адекватно передати стиль автора, його відчуття, зловити його мелодику мови. Це – в ідеалі. Норвежці не розмовляють так, як українці. Якщо перекладу дослівно норвезький текст, він буде кострубатий. Його просто не читатимуть. Вважаю, що переклад має читатися так, ніби твір написав український автор. У цьому адекватність.
Головне в перекладі – знайти мелодику автора