Замальовка з життя великих:
стара українська перекладацька школа — то була ціла культурна епоха. Ще в юності до нас на Різдво в Карпати приїжджало знамените сімейство професорів-мовознавців і перекладачів — Андрій Олександрович Білецький (син академіка Білецього) і Тетяна Миколаївна Чернишова. А я — тоді студент музичного училища — гостював у них у Києві. Їхня квартира скидалася на суцільну бібліотеку — всюди книжкові стелажі. Здається, щовівторка до Білецьких заходив один з найвизначніших українських перекладачів Григорій Порфирович Кочур (він тоді обнадійливо відгукнувся про мої поетичні спроби). Пам’ятаю, як під час чергових відвідин Кочур, як звичайно, вишукував якусь потрібну книжку, а Андрій Олександрович щось читав на балконі. Можете уявити моє здивування, коли вони раптом почали весело перегукуватися... по-китайськи (вони обидва знали як мінімум по 40 мов). Це незабутня картина: середина сімдесятих, літня спека, десятки тисяч книжок, відчинений балкон, і двоє мудреців (один з яких гнаний владою) голосно сміються і жартують на ризиковані політичні теми... китайською мовою…
Іван Малкович: «Найбільше зло для України — тотальне засилля «матрьощенків» — «Дзеркало тижня. Україна». — №24, 01 Липень 2011.
