Перекладацький форум
Перекладацький форум => Українська мова: правила, приклади... => Topic started by: Observer on 01 November 2011, 21:26:55
-
Стаття не нова, але питання, як видно, також має історію давнішу 1991 року.
Що ж до конструкцій із прийменниками «в» і «на», то про різницю в їхніх значеннях, яка існує об’єктивно, дуже добре й цілком переконливо висловився ще 1935 року видатний український учений Іван Огієнко:
«Коли говоримо про докладно окреслену територію як закінчене ціле або про самостійну державу, тоді завжди вживаємо прийменник «в» чи «у» (а не «на»): в Австрії, в Америці, в Румунії, у Франції, в Польщі, в Росії та ін. Що ж до прийменника «на» з місцевим відмінком, то його вживаємо при географічних назвах на питання «де?» тільки тоді, коли територія, що про неї йдеться, не окреслена докладно, не самостійне ціле, тільки складова частина якоїсь держави: на Поділлі, на Полтавщині, на Київщині, на Волині, на Буковині...
Цілі віки ми чули то «nа Ukrаіnіе» (польське), то «на Украине» (російське), а тому й защепили собі це на Україні як своє власне, зовсім забувши про його історичне походження й не відчуваючи, що це власне «на» — болюча й зневажлива ознака нашого колишнього поневолення...
мусимо змінити стару граматичну форму й уживати тільки «в Україні», «в Україну», викинувши остаточно з нашого вжитку граматичну ознаку нашого колишнього поневолення».
«На» — граматична ознака нашого поневолення (http://dt.ua/SOCIETY/na__gramatichna_oznaka_nashogo_ponevolennya-41412.html) — Дзеркало тижня. — №42, 16 жовтня 2004