Ліна Костенко як символ свободи

[Л.Л.]

Ім’я поетеси давно стало символом справжності, незалежності, свободи. Були періоди, коли її ім’я замовчувалося, а були, коли мовчала вона сама й не друкувалася – принципово, і не приймала нагород з рук „властьімущих”.
80-річчя поетеси пройшло так само скромно, без помпезності.
Однак подарунки все ж були: видавництво „Либідь” організувало презентацію перевидання історичної поеми Ліни Костенко „Берестечко”   (ілюстрації Сергія Якутовича, аудіоверсія Петра Бойка, вступна стаття Івана Дзюби) в Українському домі.

І хоча сама пані Ліна спочатку наголошувала: «Ми зібралися тут не для ювілейних привітань, фальшивих урочистостей, квітів і подарунків, а прийшли перш за все на презентацію історичного роману», — наприкінці вона все ж таки сказала, що на цьому заході пережила і «презентацію» власного життя, а не тільки книжки.

Яка на вигляд Свобода? Ліна Костенко в Українському домі

Її слова, написані ще в шістдесятих, актуальні й сьогодні. Бо звучать вони хоч і гірко, але щиро:
 „...Трагічна мово! Вже тобі труну
не тільки вороги, а й діти власні тешуть.

Безсмертна мово! Ти смієшься гірко.
Ти ж в тій труні й не вмістишся, до речі.
Вони ж дурні, вони ж знімали мірку
з твоїх принижень — не з твоєї величі!

Твій дух не став приниженим і плюсклим,
хоч слала доля чорні килими
то од Вілюйська до Холуйська,
то з Києва до Колими.
<…>
Як ти зжилася з тугою чаїною!
Як часто лицемірив твій Парнас!..
Шматок землі,
ти звешся Україною.
Ти був до нас. Ти будеш після нас.»

[SS.]

Дивно, що, як зауважило вже багато критиків, Забужко в останньому романі змальовує саме Костенко якось дріб'язково неприємно.

[Л.Л.]

Дивно, що, як зауважило вже багато критиків, Забужко в останньому романі змальовує саме Костенко якось дріб'язково неприємно.

До того ж, не лише в романі "Музей покинутих секретів", де принаймні прізвище поетеси не називалося, а й у монографії «Notre dame d’Ukraine : Українка в конфлікті міфологій».
І не лише вам дивно. Ось що, приміром, писав професор Києво-Могилянської академії Володимир ПАНЧЕНКО:

Зізнаюся, я був дуже здивований, коли на сторінках книжки Оксани Забужко  зустрівся з цілком упередженим поглядом на поезію Ліни Костенко. Нікому не дано бути поза критикою — це так. Давно відомо й те, що «діти» в літературі завжди дуже суворі у своєму ставленні до «батьків» (вони більше шанують «дідів», які не «заважають» їх самоствердженню!). І все ж, раціональних пояснень агресивності Оксани Забужко мені бракує. І навіть не так тоді, коли вона висловлює претензії до тих чи тих творів (наприклад, щодо поеми «Берестечко», в якій Богдан виглядає як «відверто пародійний» герой), як тоді, коли доходить до нервово-«бабських» (перепрошую!) узагальнень, що літератури вже й не зовсім стосуються. Наприклад, ось таких: «Кому б же то повернувся язик бодай подумки назвати Лесю Українку «молодицею», «бабою» чи навіть «тіткою»?! А от Марка Вовчка чи Ліну Костенко — скільки завгодно!» Дивне, химерне протиставлення, аргументація якого тримається невідомо на чому!

Так само невідомо, що дало підстави О.Забужко для висновку про те, що «нативістична» (це погано? — В.П. ) Ліна Костенко «ідеально відповідає всім стереотипам матріарха «селянської нації», які асоціюються з «портретною галереєю «нативістичних» Марусь — Горпин — Катерин». Хоча яка вже там «селянськість» у тій таки «Марусі Чурай», що кваліфікується Оксаною Забужко як «знаковий для радянської доби роман»! У цьому творі якраз і присутній той духовний аристократизм, який приваблює О.Забужко у Лесі Українки.

Дивно й те, що вона жодним словом не згадала вартісне дослідження Ліни Костенко, Лесі Українці ж присвячене: «Поет, що ішов сходами гігантів» (див.: Українка Леся. Драматичні твори. — К., 1989. — СС.5-58). Тут уже можна говорити про наукову некоректність О.Забужко, тим паче, що в її монографії вулкани полемічної енергії витрачено на «горобців» (чи варто було з таким запалом «стріляти», наприклад, по старому підручнику П.Хропка для 10 класу чи хоч би й по промовах О.Гончара, який і не претендував на статус «лесезнавця», — і при цьому цілком проігнорувати ту ж таки працю Ліни Костенко, в якій драматургія Лесі Українки інтерпретована багато в чому по-новаторськи).

Моя Ліна Костенко // День. - 2008. - 19 берез.

[SS.]

Апокриф від Майкла Найдана.

В кінці 1980-х, чи на початку 1990-х він зустрічав Ліну Костенко в Америці. Чи не перший її візит. І якось так сталось, що в машині, якою він віз Костенко, була і Татьяна Толстая. Поїхали, слово за слово, і Толстая дізнається, що Ліна Василівна укр поет. Толстая, вальяжно запитала щось таке чи є така мова, ачи є такі поети (це було давно, тому я так невпевнено переказую, але від суті не відхожу). 
На це Костенко без зайвого слова вчепилася Толстой в волосся. 
Майкл каже: "Я чую, що за спиною бійка, заглядаю в дзеркало - справді бійка, але роблю вигляд, що нічого не чую і не бачу".
Врешті на задньому сидінні все затихло і якось вони там замирились.

[Л.Л.]

На це Костенко без зайвого слова вчепилася Толстой в волосся. 

Майже не сумніваюся, якби на місці ЛК була ОЗ, то вчинила би так само.
Щодо Ліни Василівни, то чула й від п. Сверстюка про її нелегкий характер. Ось такий момент зокрема. Здається, у кучмівські часи, а може, й раніше, на якомусь важливому літературному заході за участю чи не самого Президента, Костенко, яка сиділа в перших рядах, під час виступу когось із високих посадовців голосно звернулася до Сверстюка: «Ти, Євгене, як хочеш, а я цього більше слухати не можу». Встала, змусила піднятися ще з півряда (аби пропустили її) і демонстративно вийшла.

[Л.Л.]

Подія в українському літературному житті: побачила світ нова книга Ліни Костенко (давно з-під її пера нічого не виходило!). Це проза - "розповідь про сучасного комп'ютерного програміста, який на тлі особистої драми болісно сканує усі події свого глобалізованого, інформаційного часу". Здається, щось не зовсім характерне для Ліни Василівни. От тільки, судячи з відгуків, властива їй прямота залишилась.
Тримала сьогодні цю книжку в руках - колега принесла. А в місцевій книгарні її розкупили за якихось півгодини. Вона має назву “Записки українського самашедшого”. Авторка  зізналась, що давно хотіла написати таку книжку, "бо у Гоголя є “Записки сумашедшего”, а записки українського божевілля мають свою специфіку".
“Оці постійні розмови про меншовартість і так далі, ви знаєте, це ж тип божевілля, це все схибленість", - пояснила письменниця цю специфіку.

Ліна Костенко видала “Записки українського самашедшого”

[SS.]

Ще не мав нагоди побачити, цікаво, десь в книжці згадується Забужко?

[SS.]

Ага, це не лише мене цікавило 

До порівняння спонукає і поява негативного-персонажа-схожого-на-Ліну-Костенко у романі Оксани Забужко. До речі, якщо вас перш за все цікавить, що Ліна Василівна думає про Оксану Стефанівну, то вам на сторінки 105 та 351.

Яна Дубинянська: Бортжурнал Капітана Очевидність

[Critic]

Хоча Кучерявий і каже, що "Ми не «рознесли» роман Ліни Костенко", варто послухати це обговорення.

Врешті

Каталізатором такого рішення видатної письменниці стали провокативні інсинуації деяких львівських письменників, журналістів та діячів театру

Це мабуть ті "діячі театру", що хотіли спекульнути квитками на зустріч. 

[SS.]

Але ж потужні хвилі піднялися!  

Світлана Пиркало ставить питання руба: чи здатна авторка адекватно відреaгувати на увагу до свого роману?

Дмитро Дроздовський збивається на "високий штиль":

Поет, який може показати людству шлях до визволення від бруду й фальшування, цинізму й міщанства

і на підлітковий пафос:

Може, колись, через тисячу років, у ХХХІ столітті, знайдуть неопалимі рукописи й здивуються нащадки з Росії, Європи, Австралії чи Америк, котрі прийдуть сюди: яка потужна нація була, які потужні рукописи лишилися! „Записки…“ Ліни Костенко.

але, схоже піднімає завісу над пригодою:

ситуація з розподілом запрошень набула нечуваної форми. Квитки продавали, спритні ділки перетворили зустріч з Поетом на бізнес і предмет збагачення. По-третє, як це часто буває в Україні, одну булаву не можуть поділити два гетьмани в одній Львівській області

...зустріч із Поетом перетворили на щось некрасиве — і критики, і можновладці, і театр, де мала відбутися подія…

...Львівщина показала себе не найкраще — на жаль, керманичі вирішили створити бізнес, використовуючи Поета,. А чи можна поділити не булаву, а Поета?

(Поет і свобода. Відкритий лист у ХХХІ століття — «ДТ.У.» — №5, 11 Лютий 2011)

Про небажання Костенко заробляти на зустрічах повідомляє Високий Замок (11.02.2011  27 (4407))

З конфіденційних джерел кореспондент “ВЗ” має інформацію, що Ліна Костенко засмутилася тим, що у Львові виник “квитковий скандал”. Попри побажання письменниці, щоб зустрічі із нею були безкоштовними, на творчий вечір у Театрі ім. М. Заньковецької запровадили і за лічені дні продали квитки (за ціною від 30 до 100 грн.). Олію до багаття несприйняття такого “прийому”, вочевидь, підливало й те, що раніше саме у Львові, у видавництві «Каменяр», з’явилося неузгоджене з автором видання «Берестечка»…

там же цитуються дошкульні слова доньки Ліни Костенко Оксани Пахльовської:

таку критику прокоментувала “ВЗ” так: «Кав’ярне» літературознавство, нашпиговане провінційними дотепами, а часто й елементарним хамством, цікавить мене лише як різновид суто пострадянських синдромів. Ці «бармени», що розмішують коктейлі з псевдоінтелектуальної павутини, нікому не страшні. Про себе і про них слушно сказав львівський поет: «Я залізу глибоко-глибоко в маленьку свою / вітчизну / і засну».

... Далі буде?

[Л.Л.]

Ще не мав нагоди побачити, цікаво, десь в книжці згадується Забужко?

"Записки" ще не дочитала - і часу нема, і ... не захоплює. Як написав один пан у своєму читацькому щоденнику на ЖЖ: "Процес читання нагадував годівлю гуски на фуагру - книга буквально запихалася у горло тичкою". Оскільки  читаю невеличкими порціями, то в горлі не застряє, але й відчуття насолоди немає. Утім навряд чи "зведення з полів боїв про наші втрати" можуть викликати душевне піднесення.
Згадки про ОЗ в романі: "Увійшли в моду ялові молодички, що описують секс". Жорстоко!
І ще: "Франсуаза Саган <...> у свої вісімнадцять років написала книгу таких сексуальних досліджень, куди теперішній кошкалді".
ОЗ, на диво, на сам факт виходу книжки ЛК зреагувала цілком позитивно:

– Я не читала, але одобрюю. Бо є один момент щодо Ліни Костенко, який, при загальному бездум’ї, з яким ми ставимося до наших літераторів, зазвичай не оцінюється. Панове, поруч із нами живе поет, який тридцять літ не пише віршів! Це насправді велика драма для митця. Це, як для оперного співака втратити голос. І коли цей поет у вісімдесят років дебютує в іншому жанрі і відразу романом, то це акт, який заслуговує на всіляку мужність та підтримку.

Забужко про рейтинги, успіх і Ліну Костенко

[SS.]

Мені пощастило - погорів монітор  і я декілька днів мав можливість читати нові книжки. Заразом проковтнув і цю.

Загальне враження позитивне. Ідея документальної хроніки нагадує один роман Ґора Відала, не згадаю назви, я його давно комусь подарував. Там сюжет розвивається на тлі газетних новин і кінохроніки, не думаю, що Костенко знає про нього, бо не впевнений, що він перекладений українською чи російською. Ще у якихось латиносів, якщо не помиляюсь, таке було, чи не у Карпентьєра, в "Іностранці" щось таке друкували. Але навіть якщо вона ідею форми і запозичила, то це нормально.

Як на мене, це гарний підсумок певного важливого історичного періоду і для багатьох читачів добра нагода озирнутися і порефлектувати. Добра нагода зупинитися, бо інакше щоденне життя затягує і не залишає часу на осмислення недавнього минулого.

В те, що це пише чоловік, так і не зміг повірити, не бачу там "35-річного комп’ютерного програміста", хоча, може, якби не знати наперед, хто автор, то й фокус і пройшов би. А в його дружині життя ще менше. З людей, найживіша теща.

Але видно, що той герой-програміст і його життя є лише приводом для хроніки. Тобто саме хроніка, час і є головним героєм. Вже зараз потрібно приготувати коментарі, бо ще через 10-20 років читач вже багато кого не впізнає:

2000-й ми зустріли пристойно. Один сусід стрибнув з восьмого поверху. Одна знайома втонула у ванні.

Ну, "знайома", це, мабуть, Павличко. А хто "сусід"? Я вже і не згадаю.

Чудова образна мова, видно, що написано поетом. Наприклад:
"Боронь Боже, бабахнуло б, був би ще той Армаґедон."

Ну і ще багато цікавого. 

[Л.Л.]

Цікаво було прочитати Вашу думку. Бо загалом доводилося чути різні відгуки – інколи полярні, причому від людей, так чи інакше причетних до літературної праці (звичайно, маю на увазі не проф. критиків).
Щодо роману, то не впевнена, чи цікавим буде такий виклад – документальна хронологія – для тих, хто нині ще під стіл пішки ходить, а от для старших це справді добра нагода порефлексувати. Бо ж, зрештою, «у кожного покоління свої кошмари”.
Стосовно головних героїв. Здається, у романі два головні герої – час і Ліна Василівна. Програміст вписаний туди задля годиться, має ж авторка чиїмись вустами промовляти до читача. Спеціаліст він, очевидно, кепський. Бо, дивно, що на початку 2000-х, коли був бум на програмістів, він не може знайти роботу. Та й  загалом у тексті ніц не говорить про програми і всілякі там комп’ютерні прибамбаси. Ви бачили в житті таких програмерів? . Мабуть, ця пунктирність головних героїв (Ви правильно підмітили, що вони неживі) і є основною прогалиною роману? Звісно ж, для подібних мені читачів, які прагнуть яскравих образів і динамічного сюжету.
Однак  стиль  ЛК, справді блискучий, афористичний, компенсує інші недоліки. Навіть хочеться дещо процитувати:

Свобода справді є. Пиши що хочеш. В тюрму не посадять, у психушку не запроторять. Але можуть убити.

Вчора по телебаченню показали Феміду з зав'язаними очима. Все знали давні греки, і про нашу прокуратуру теж.

Людської якості тепер вже не треба. Не треба совісті, гідності, не треба освіти. Це вже не бренд. Потрібні гроші. Потрібен імідж і рейтинг.

Відсталий ми народ, українці, зі своїми поняттями про кохання. Нам би все, як у пісні: «Я ж тебе, милая, аж до хатиноньки сам на руках однесу». Тепер би він її тричі трахнув по дорозі.

Часом мені хочеться закричати до всього людства: «Люди! Давайте зупинимось і візьмемо новий старт...»

Ну, мабуть, як для «Записок нєдочітавшей», то написала я навіть забагато.

[SS.]

Сподіваюсь, що "для тих, хто нині ще під стіл пішки ходить", доки вони з під столу виберуться, ще багато цікавого напишуть. 

А зараз книжка добре розходиться - в Одесі, в не дуже розкрученій книгарні - 75 грв., а в розкрученому місці - 120! І нічого, продається.

[Л.Л.]

Сподіваюсь, що "для тих, хто нині ще під стіл пішки ходить", доки вони з під столу виберуться, ще багато цікавого напишуть. 

Добру річ і через сто літ читатимуть.

А зараз книжка добре розходиться - в Одесі, в не дуже розкрученій книгарні - 75 грв., а в розкрученому місці - 120! І нічого, продається.

Чим більше критикують, тим краще купують. І наживуться переважно перекупники...