Перекладацький форум > Українська література: новинки, класика, переклади...

Творча майстерня письменника

<< < (2/2)

Observer:
Не просто співавторство, а співавторство братів-близнюків. Ось як вони працюють разом:


--- Quote ---Ваші книги Ви пишете разом чи доповнюєте один одного у процесі редагування?

Будь-яка книжка народжується у обговоренні між собою. І поки ми не вигадаємо її, триває процес голосного обдумування. Потім ми сідаємо до комп’ютерів – зазвичай для цього доводиться кудись поїхати, щоб решта справ не заважали творчості – і пишемо кожен свій шматочок. Потім міняємося шматочками і редагуємо їх, потім знову міняємося і редагуємо. Потім складаємо цілий твір і редагуємо його по черзі ще два-три рази. В результаті самі не можемо відрізнити, хто яке слово написав. Насправді романи створюються не на папері, а в голові, а наші голови з’єднані у одну, як би зараз сказали, мережу.
--- End quote ---

«Знищення власної книжки подібне до самогубства»  — УЛГ — №1 (33) 14 січня 2011 р.

Critic:

--- Quote ---— Що, крім аркуша паперу, потрібно Вам для того, щоби творчий процес «пішов»: читання, самота, кава, цигарки, кохана жінка поруч чи, навпаки, її відсутність (чи віддаленість), виїзд із міста в село (на дачу) тощо? Чи вибагливі Ви до умов, у яких пишете?
— Для творчості мені насамперед потрібен гарний настрій. За все життя написав, може, з десяток віршів у години відчаю, горя чи біди. Пишу тільки вдома. Кави не п’ю. Не курю. Самота без коханої — не самота, а мука. Чи допомагає читання? Важко сказати. Читання — це робота. Виснажлива робота, бо ж на легке читво ніколи часу не маю. А ось велика музика — допомагає. Не під час писання, звичайно. Коли настає пора зафіксувати передумане на папері, тоді потрібна цілковита зосередженість на Слові. Нічого зайвого. Тиша. Спокій. Самота. Самота — навіть коли поруч кохана жінка. Вона не заважає. Навпаки — окрилює. Витає наді мною ангелом поезії. А виїздити кудись — немає потреби. Поезія любить рідне гніздо. Та й на дачу ми не спромоглися. Що ж до умов праці, то, як видно з усього, до них я не вибагливий. Про це й не думаєш… Вірш давно готовий. Він переповнює душу. Лишається — зафіксувати. Бери папір, бери перо. Сідай. Пиши! Бажано в чистій сорочці. Може, навіть у вишиванці. Аякже! Писання — свято.
--- End quote ---

Добре поетам - кинувся до столу, записав вірш і гуляй далі  ;D

Петро Перебийніс: «Чистий аркуш — біла пляма»  — Л.У. — №9 (5388) (3 березня 2011 р.)

Critic:

--- Quote ---— Кожен виробляє свій стиль, як уміє. Я також не виняток. Пам’ятаю, що в літературному дитинстві тривалий час займався такою операцією: коли натрапляв на вірш, який припадав до душі, то після прочитання першого рядка закривав чимось другий і намагався придумати свій варіант. Тоді порівнював свій рядок зі справжнім і аналізував, чим він гірший… Те ж саме чинив і в прозі, тільки рядки заміняв реченнями, а то й абзацами. Переконаний, що виробити свій стиль на основі перечитування виключно себе, рідного, — неможливо. Це швидше веде до літературного нарцисизму. А от тягнутися до кращих взірців??— то і є найкращий спосіб формування власного стилю.
--- End quote ---


--- Quote ---— О якій порі доби Вам працюється найкраще?
— Коли писав вірші, був совою. А от проза — то зовсім інша річ. Вона вимагає тривалого сидіння за столом. А оскільки вночі не дуже поклацаєш на машинці, то довелося стати жайворонком. Прокидався десь о п’ятій ранку, з годину-півтори писав (щоб не розбудити ближніх) на папері, потім усідався за машинку. І до початку робочого дня вже мав сторінку-другу тексту. І так щодня.
--- End quote ---

Володимир Рутківський: «Вірю не стільки в себе, скільки у своїх героїв»  — Л.У. — № 20 (5449) 17 травня 2012 року

Navigation

[0] Message Index

[*] Previous page