Як багато ви працюєте?
- Поки не було дітей, я з 5 ранку до 11 писав прозу, потім перерва, потім писав статті, сценарії... Розумієте, справа в тому, що я дуже багато в поїздках. Цього року з січня по червень я був удома тільки два тижні.
У дорозі виходить більше, ніж вдома, писати. Бо я навчився їздити всюди з ноутбуком, пишу в готелях, і в потягах, і в літаках.
А коли я вже вчетверте переписував "Садівника з Очакова"... Було досить важко, тому що я хотів написати короткий роман і без політики. А мені легше писати великі і з політикою. І тому довелося багато працювати, багато змінювати, ...
То я її все літо писав, десь по 12-14 годин на день виходило. Коли я починав писати цей роман - у мене виходило по 3-4 сторінки на день, а коли я вже його дописував, у червні-липні і на початку серпня, на день виходило десь по 15-20 сторінок.
Головне – почати. Інколи почну твір і не знаю, чим він закінчиться. Це як окреме паралельне життя.
Є в мене поняття „криза тридцятої сторінки”. Ти пишеш 30 сторінок на одному подиху, а потім робиш паузу: як далі писати?.. Не знаю, як у інших, але якщо я затримаюся на цьому довгий час, то вже ніколи роман не допишу. Якщо щодня примушу себе писати хоч півсторінки, далі воно випишеться. Це мій підхід, мої проблеми з натхненням.
– Я не програмую літературний твір… Виходить спонтанно. Іноді я задумала: він зробить те-то й те-то, пишу – а він робить зовсім інше. Мовби це не я пишу, а хтось диктує. Пишу про містику, насправді ж не містична людина: вірю, що все можна пояснити. Але цей процес… Мені соромно зізнатися, однак він відбувається якось містично. Не завжди, звичайно, – коли прописуєш якусь картину, має бути холодна голова.
– Чи часто перечитуєте свої твори і чи хочеться там щось виправити?
– Я ще жодного разу не перечитувала книжки, які я написала.
– Чому?
– Тому що написати книгу дуже важко, це вимагає багато сил, терпіння, зібраності, і через те нема вже бажання потім перечитувати. Можна сказати, що книжка закінчена тоді, коли виникає відчуття «це те, що я хотіла написати». Тоді немає потреби ні перечитувати, ні відредаговувати, ні перевіряти.
– Ернест Гемінгвей щодня прокидався зі сходом сонця і починав працювати над своїми творами, маючи чітко регульований графік роботи. А як пишете Ви? Маєте на це встановлений час чи все залежить від настрою?
– В мене є визначений час. Удень є певний період, коли я достатньо бадьора, щоб писати. Після обіду я відчуваю себе втомленою і тоді не маю ніякої можливості для цього. Потрібно якось поєднувати викладацьку роботу з моїми творчими амбіціями, а зробити це без упорядкованого графіку було б дуже важко.
«Как пишется стихотворение? – спрашивает он себя и отвечает: – Не могучи рассказать ощущение, поэт пытается его сравнить с чем-нибудь, как дикарь, который, чтобы сказать «горячо», говорил «как огонь», или, чтобы сказать «синий», говорил «как небо», т.е. выискивается вещь внешнего мира, которая становится как бы притягательным оттенка» – так сам Поплавский описывал непростой механизм порождения художественного слова.
Ваші книги Ви пишете разом чи доповнюєте один одного у процесі редагування?
Будь-яка книжка народжується у обговоренні між собою. І поки ми не вигадаємо її, триває процес голосного обдумування. Потім ми сідаємо до комп’ютерів – зазвичай для цього доводиться кудись поїхати, щоб решта справ не заважали творчості – і пишемо кожен свій шматочок. Потім міняємося шматочками і редагуємо їх, потім знову міняємося і редагуємо. Потім складаємо цілий твір і редагуємо його по черзі ще два-три рази. В результаті самі не можемо відрізнити, хто яке слово написав. Насправді романи створюються не на папері, а в голові, а наші голови з’єднані у одну, як би зараз сказали, мережу.
— Що, крім аркуша паперу, потрібно Вам для того, щоби творчий процес «пішов»: читання, самота, кава, цигарки, кохана жінка поруч чи, навпаки, її відсутність (чи віддаленість), виїзд із міста в село (на дачу) тощо? Чи вибагливі Ви до умов, у яких пишете?
— Для творчості мені насамперед потрібен гарний настрій. За все життя написав, може, з десяток віршів у години відчаю, горя чи біди. Пишу тільки вдома. Кави не п’ю. Не курю. Самота без коханої — не самота, а мука. Чи допомагає читання? Важко сказати. Читання — це робота. Виснажлива робота, бо ж на легке читво ніколи часу не маю. А ось велика музика — допомагає. Не під час писання, звичайно. Коли настає пора зафіксувати передумане на папері, тоді потрібна цілковита зосередженість на Слові. Нічого зайвого. Тиша. Спокій. Самота. Самота — навіть коли поруч кохана жінка. Вона не заважає. Навпаки — окрилює. Витає наді мною ангелом поезії. А виїздити кудись — немає потреби. Поезія любить рідне гніздо. Та й на дачу ми не спромоглися. Що ж до умов праці, то, як видно з усього, до них я не вибагливий. Про це й не думаєш… Вірш давно готовий. Він переповнює душу. Лишається — зафіксувати. Бери папір, бери перо. Сідай. Пиши! Бажано в чистій сорочці. Може, навіть у вишиванці. Аякже! Писання — свято.
— Кожен виробляє свій стиль, як уміє. Я також не виняток. Пам’ятаю, що в літературному дитинстві тривалий час займався такою операцією: коли натрапляв на вірш, який припадав до душі, то після прочитання першого рядка закривав чимось другий і намагався придумати свій варіант. Тоді порівнював свій рядок зі справжнім і аналізував, чим він гірший… Те ж саме чинив і в прозі, тільки рядки заміняв реченнями, а то й абзацами. Переконаний, що виробити свій стиль на основі перечитування виключно себе, рідного, — неможливо. Це швидше веде до літературного нарцисизму. А от тягнутися до кращих взірців??— то і є найкращий спосіб формування власного стилю.
— О якій порі доби Вам працюється найкраще?
— Коли писав вірші, був совою. А от проза — то зовсім інша річ. Вона вимагає тривалого сидіння за столом. А оскільки вночі не дуже поклацаєш на машинці, то довелося стати жайворонком. Прокидався десь о п’ятій ранку, з годину-півтори писав (щоб не розбудити ближніх) на папері, потім усідався за машинку. І до початку робочого дня вже мав сторінку-другу тексту. І так щодня.