Отже читали книжку тиждень. З того, що прочитали, героїня, Дарія (саме так вимовляє це ім'я акторка, яка читала книжку), вже виїхала з Одеси, вийшла за американця і вже встигла розлучитися з ним в Америці.
Цікаво те, як авторка передавала одеську реальність і реалії, щоб англомовному читачу було не важко і цікаво. І щоб колорит передати, бо видно, що Janet Skeslien Charles з містом добре познайомилась.
— Дарії 25 років, вона має вищу освіту і чудову англійську, але жахливі зуби. 
Авторське пояснення що "
вона ще ніколи не була у дантиста" - це вже щось занадто, бо виходить, що вона року 1970-73 народження, тож просто не могла пройти повз усіх шкільних оглядів тощо.
— Дарія вперше п'є шампанське коли її пригощає іноземний роботодавець. 
Це вже кумедно, бо в Одесі завод шампанських вин зупинявся мабуть лише під час війни. І то, не впевнений.
— Дарія працює на міжнародну морську компанію ізраїльського походження і її керівник каже, що вони постійно отримують погрози - виходить, що від антисемітів.
"Що ж ви хочете, це ж Україна" 
Навіщо вона підтримує цей стереотип? Схоже для того, щоб американському читачу, який свято вірить в український антисемітизм було комфортно читати.
— Дарія багато спілкується зі своєю бабусею –
grandmother Boba.Може це від "баба", "бабушка"?
Ще авторка вводить "одесизми", деякі з поясненнями:
—
kino (як ми кажемо в Одесі, щоб висловити здивування"),
molodets, rybochka – little sweet fish, communalka, informal taxi (наші "кастрюльщики" для іноземця диво
)
— Little spark can produce a roaring fire, as we say in Odessa - власне це не в Одесі так кажуть, це начебто Ленін сказав: "Из "Искры" возгорится пламя".
Але повірю, що і для Дарії, і для авторки, і для читачів ця асоціація вже не працює.
Гадаю, книжка цікава і не здивуюсь, якщо вона швиденько вийде в російському перекладі.
