Я був у журі разом із Калинцем, а Ярина була учасницею і переможцем.
Корупція?
Ні, ми тоді не були знайомі. Вона на той час була студенткою університету і журналісткою. Мій брат вчився з нею в одній групі - він ще хвалився, що в них у групі теж є поети. Та довгий час я уникав знайомства з літературними дамами. Вони небезпечні, скажімо так.
То як же все почало клеїтися?
Власне конкурс був стимулом. Були перші погляди, переглядання. Коли мій брат одружився, а він одружився на рік раніше за мене, то одна з весільних акцій була у нас вдома.
Ми запросили його друзів, була молодіжна компанія. І Ярина прийшла до нас додому. Все сталося дуже банально і просто. Я настільки маю карму лінивця, що доля привела мою дружину до мене до квартири.
Ярина СенчишинДля мене поетичний конкурс ім. Б.-І. Антонича «Привітання життя» розпочався 5 вересня 1994 року, коли я зателефонувала своєму однокурсникові і приятелеві Сашкові Небораку, щоб привітати його з народженням донечки. Вислухавши привітання, Сашко передав слухавку своєму старшому братові Віктору, членові журі конкурсу, який сповістив мені, що сьогодні останній день, коли приймають поетичні рукописи на конкурс. Я завагалася, бо пропозиція була несподіваною, але Віктор наполягав, і я врешті зібрала вірші до папки і понесла їх до голови журі конкурсу Ігоря Калинця.
Щось таки у їхніх розповідях не клеїться – чи то вони були знайомі, чи ні? Чи, може все ж була ота «корупція»?
