Чомусь Віра Річ в ньому називається, як Віра Юріївна Річ. Але ж вона була англійкою і не могла мати по батькові.
Найімовірніше, Віра Річ сама себе так назвала. Це вплив культури, з якою вона поєдналась. Знаю одного американця, який давно працює в Україні, то він завше представляється перед україномовною публікою укр. іменем (приміром, Павло - Пол). Більше того, на власні очі колись бачила, як він на одній не дуже важливій заяві написав себе ще й по батькові.
Нещодавно випадково натрапила в мережі на
інтерв‘ю з Вірою Річ трирічної давності.
Є цікаві моменти про вічну перекладацьку проблему - пошуки семантичних відповідників.
І як оте головне – суто українське - передати англійською? Віра Річ каже, що слово кума, яке просто не має відповідника в англомовному світі – щоб не морочити головну читачам довжелезними розтлумаченнями – вона передала як аунті – тітка. Таких прикладів – безліч
І майже "крамольна" думка:
«Дивно, але до певної міри мені шкода, що радянська влада не заборонила Шевченка - отоді його б читали і знали! Це як у старому анекдоті, про росіянина, який переписував від руки «Війну і мир» - і на запитання, що ви робите, Іване Івановичу, відповів: «Це я для сина, щоб він подумав: «самвидав».
Ще одна, майже свіжа стаття про Віру Річ в «Українському тижні» все тієї ж Ганни Косів
Посол української культури.
Перекладачка, яка ледь не все своє життя займалася перекладами з української, ніяк не могла зрозуміти, чому українці сприймають її з певною недовірою:
«Як? Чому Шевченко? Чому таку талановиту англійку, яка могла б досягти успіху та й кращого заробітку в інших формах занять, цікавить Україна?» – з недовірою запитували її насамперед самі українці.
<…>
«Офіцер безпеки Ізраїлю, який народився в Києві, більше не запитував, чому я вивчила українську. Ані шведський митник, який побачив «Кобзар» у моїй торбі. А українці продовжують питати».
Віра Річ написала у своєму заповіті, що хотіла би бути похована у Каневі…
Дивна річ, та на світі були (є) такі люди, як Віра Річ, Джеймс Мейс, які присвятили все своє життя Україні, не маючи притому у своїх жилах ні краплі української крові, і зуміли полюбити нашу батьківщину більше, ніж любимо її ми…