Автоцензурування перекладача: причини і наслідки

назад, на Мої статті
back, to My Articles

 

Стаття написана на основі  доповіді, виголошеної у березні 2003 року на сесії наукового товариства ім. Т.Шевченка (м. Львів).
Надруковано у виданні: – Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: Зб. наукових праць факультету лінгвістики Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету. — К.: ІВЦ Держкомстату України. — 2005. — Вип. 10. — С. 136-142. Оформлення відповідно до вимог видавця.

 

 


Сергій СНІГУР,
викладач

АВТОЦЕНЗУРУВАННЯ ПЕРЕКЛАДАЧА: ПРИЧИНИ І НАСЛІДКИ

В процесі перетворення оригінального іншомовного твору в художній твір цільовою мовою, його текст зазнає певних змін. Відповідальність за надрукований переклад, за його відповідність оригіналу лягає, як правило, на перекладача, котрий, насправді, є лише першою ланкою цього процесу. Перекладач — редактор(и) — (цензор) — коректор — видавництво — кожен вносить свої корективи в текст перекладу і, тим, чи іншим чином, змінює, а часом, спотворює текст-джерело.

У вітчизняному перекладознавстві проблема перекладацького автоцензурування недосліджена, проте добре відомі стосунки редактора і автора, в даному випадку перекладача. Редактор часом вважає, що має право «поліпшувати» переклад [1]; Л.Первомайський запропонував вважати редактора, «першим помічником перекладача» [4; 62]. О. Кундзіч писав: «По характеру своїх стосунків з видавництвом перекладачі поділяються на три категорії: перші — ті, яких редактори зовсім або майже не виправляють, другі — яких редактори виправляють олівцем (бо знають, що перекладач, як правило, обстоюватиме свої варіанти), і треті — яких редактори виправляють чорнилом» [6; 47].

Цікаво, що перекладач (!) О.Кундзіч об’єктивно свідчить про право редактора на власну «творчість» і, фактично, погоджується з цим його «правом»: «<…> крім усього, не завжди якість перекладу відповідає і талановитості перекладача. Це пояснюється багатьма обставинами: і тим, наскільки вільно орудував у рукописі редактор і який редактор, чи той уважний і чуйний до слова помічник літератора, що допомагає виправити недогляд <…>, чи просто службовець вставляв свої ляпки в текст, може, навіть ляпки, прийняті голосуванням <…>» [6; 74]. Його колега В.Харітонов, розповідаючи про свій редакторський досвід каже: «Містичну силу цих [редакторських — С.С.] повноважень я відчув на власному досвіді, коли редагував чужі переклади» [9].

Метою статті є дослідити приклади перекладацького автоцензурування на матеріалі перекладу Володимира Митрофанова роману Трумена Капоте «З холодним серцем» [2], зробити спробу визначити причини цього автоцензурування і вплив його на кінцевий результат — надрукований переклад.

Починаючи з кінця 1980-х рр. з процесу створення перекладу спочатку формально випав цензор, а потім, редактор і коректор, що призвело до вкрай низької якості друкованої перекладної літератури. Парадоксально, проте можна стверджувати, що за формальної відсутності цензора, його функції виконує сам перекладач як при відборі творів для перекладання, так і під час роботи.

Якщо під цензурою розуміємо «контроль офіційної влади за змістом друкованої продукції для того, щоб не допустити чи обмежити поширення ідей, інформації, що визначаються цією владою небажаними або шкідливими [7], то автоцензура, це контроль самого перекладача за змістом власного перекладу для того, щоб не допустити появи в ньому ідей, інформації, що, на думку перекладача, можуть бути визнані владою небажаними або шкідливими.

Перекладач може змінювати текст-джерело з різних причин. Через неспроможність щось перекласти, бажання «поліпшити» оригінал [11]. Також, для того щоб не мати клопоту з друкуванням твору і не наразитися на «заходи адміністративного впливу», власне, щоб мати можливість надрукувати переклад твору потрібного, на його переконання, читачу. Або ж, свідомо, щоб спростити, зробити доступнішим, легшим для читання.

Роман Т.Капоте «З холодним серцем» описує події пов’язані з жорстоким груповим вбивством, що було вчинене 15 листопада 1959 року в США, в містечку Голкомб, штат Канзас. Невідомі холоднокровно вбили фермера Г.Клатера, його дружину та двох неповнолітніх дітей. Готівки в будинку не тримали, цінних речей також не було, тож оселя навіть не була пограбована. Така невідповідність між мізерністю здобичі та жорстокістю вбивства додала події сенсаційності. Злочинців, Пері Сміта та Діка Хікока, було затримано 30 грудня того ж року, засуджено і страчено 14 квітня 1965 року. Автор працював над романом шість років, мешкав в Голкомбі під час слідства, опитував людей, що добре знали Клатерів, постійно спілкувався з засудженими коли ті перебували в камері смертників, очікуючи виконання вироку.

Роман було надруковано вже восени 1965 року в чотирьох числах популярного американського журналу «Нью-Йоркер» («The New Yorker»). За кілька місяців в московському журналі «Иностранная литература» в розділі публіцистики з’явився скорочений переклад роману російською мовою [3]. Твір було потрактовано з точки зору тодішнього світового протистояння суспільно-політичних систем. В післямові, під назвою «Американская трагедия», стверджувалося, що саме американський капіталізм перетворив пересічних, потенційно законослухняних громадян, на потвор-вбивць [8]. Навіть назву роману було змінено на «Обыкновенное убийство». (Однак в пізніших критичних оглядах роман вже називався «Хладнокровно»). Отже, акценти, так би мовити, було розставлено і, разом з можливістю безперешкодно працювати над українським перекладом, В.Митрофанов отримав «у спадок» і певні неформальні настанови щодо ідейного спрямування твору. Остаточний дозвіл на друк готового перекладу в ті часи давався відповідними органами КПРС [5], але оскільки роман було вже видано російською, то переклад В.Митрофанова офіційній ідеологічній цензурі не підлягав. (Принагідно, дякую художньому редактору цього видання українською мовою пану Ю.Попсуєнку за надану інформацію відносно публікації перекладу, що розглядається.)

Український перекладач працював вже з окремим, дещо відмінним від журнального, виданням [10]. При порівнянні оригіналу і перекладу [2], з’ясувалося, що з тексту-джерела обсягом в 340 сторінок під час перекладу було вилучено 59 сторінок твору, що складає 17,35 % від обсягу оригіналу. За часів роботи над перекладом роману Т.Капоте, в другій половині 1960-х, В.Митрофанов (1929-1998) вже належав саме до першої, за класифікацією О.Кундзіча, категорії перекладачів. І таким ставленням до своєї роботи з боку редакторів був зобов’язаний, головним чином, сумлінно виконаними перекладами. Що ж змусило його так суттєво скоротити текст перекладу цього роману?

За обсягом, вилучення коливаються від декількох слів до декількох сторінок. Найкоротшими є: And it was in Acapulco, in a «jukebox honky-tonk,» that they had met the hairy-legged and hearty Otto [10; 117-118], та But the big question, and source of headache, was what to do with his much-loved memorabilia — the two huge boxes heavy with books and maps, <…>, and unusual souvenirs <…> an erotic netsuke bought in Kyoto; a petrified dwarf tree, also from Japan; the foot of an Alaskan bear [10; 125]. (курсивом виділені вилучені слова. — С.С.) Найбільшим за обсягом вилученням є уривок з характеристикою одного із злочинців, Пері, надана суду експертом лікарем, і котрий становить майже шість сторінок [10; 296-302].

За змістом, вилучені уривки містять в собі характеристики головних діючих осіб, згадки про релігійність персонажів, найбільші з них присвячені висновкам судової медичної експертизи щодо психічного стану звинувачених, судовому процесу; вилучено, також, майже всі уривки тексту еротичного змісту. Відмовляючись від розлогих відступів, що подають нову навіть для американського читача історичну або довідкову інформацію, перекладач, з одного боку, позбавляє читача українського додаткового знання про історію, життя і побут тогочасних США, з іншого — полегшує читання, не відволікаючи увагу читача від головної сюжетної лінії: розслідування злочину і покарання злочинців.

Оскільки маємо справу з художнім твором, то, зрозуміло, що уривки з інформацією, наприклад, про життя персонажів, або, про судовий розгляд справи, містять, також, інформацію країнознавчу. Наприклад, вилучений уривок про продаж майна Клатера з аукціону, з одного боку характеризує працелюбність цього персонажу, а з іншого — є країнознавчим за змістом. Тож такий розподіл є, до певної міри, умовним.

Найбільше сторінок – майже 41 – вилучено, як видається, для того, щоб полегшити читання, що, одночасно, значною мірою спрощує твір, позбавляє опис подій і персонажів глибини і психологізму. З них, близько 20 сторінок – це уривки, що містять додаткові подробиці про злочинців, вилучення яких призводить до схематизму, позбавляє людських рис їхніх батьків, їх самих, оточення, що сприяло їхній криміналізації. Ще 10 – це уривки, що містять інформацію країнознавчого характеру – йдеться про реакцію на подію різних людей, подаються подробиці з життя персонажів. Близько 6 сторінок складаються з уривків, що містять додаткові відомості про діяльність органів та службовців залучених до розслідування і розгляду в суді цієї справи. Нарешті, близько 4 сторінок, це уривки, що містять подробиці з життя жертв.

Для створення того чи іншого образу, автор користувався лише фактами, що їх йому розповіли мешканці Голкомба та інші залучені до зображуваних подій люди. Художній метод Т.Капоте порівнювали з «кінокамерою, що відсторонено і точно фіксує все, що потрапляє в об’єктив. Вважалося, що письменник констатує факти, нічого не пояснюючи, і навіть не намагаючись пояснити» [8]. Тим вища цінність цих фактів, тому що саме на їхній основі читач має самостійно зробити власні висновки. Очевидно, що після вилучень, зроблених під час перекладу, персонажі стали дещо пласкими і однозначними, їхні дії — схематичними, не завжди вповні умотивованими.

Злочин було скоєно в місті розташованому в «Біблійному краї» («Bible Belt»), території на Півдні і Середньому Заході Сполучених Штатів, з населенням, що традиційно вирізняється високим рівнем релігійності. Як жертви, сім’я Клатерів, так і детектив Дьюї, є глибоко віруючими людьми. A belief in God and the rituals surrounding that belief — church every Sunday, grace before meals, prayers before bed — were an important part of the Deweys’ existence [10; 105]. Згадуючи епізод з дитинства (також відсутній у перекладі), коли він ледь не загинув під час заметілі, пан Клатер каже: We were lost in the night. <…> Yes, I was afraid. But I prayed. And I felt God’s presence… [10; 206].

Після вилучення 16 сторінок тексту, що так чи інакше стосується релігійної тематики, зникає, хоча і не сформульоване відверто, але фактично поставлене автором питання: Чому і за що сім’я Клатерів була так жахливо знищена, якщо всі вони були «добрими християнами»? Також, зводиться нанівець протиставлення добропорядних мешканців Голкомба невіруючим вбивцям. На час підготовки перекладу до друку, після чергового наступу «войовничого атеїзму», в СРСР тема релігії була небажаною. Очевидно, що це приклад автоцензурування на ідеологічному ґрунті.

Ще більше двох сторінок тексту, часом уривками по декілька рядків, було вилучено за їх інтимно-еротичний зміст. Це переважно згадки про педофілію одного із злочинців, Діка, згадка про еротичне нецке, котре належало до речей, що їх возив з собою Пері. Інший уривок, вилучений з розповіді Пері, про те, як за його енурез в виправному будинку над ним знущалася наглядачка: Later on she thought it was very funny to put some kind of ointment on my penis. This was also unbearable. It burned something terrible [10; 275]. Подібні речі не обговорювалися тогочасною вітчизняною літературою, тож перекладач також був вимушений вилучити важливі для розуміння процесу криміналізації свідомості персонажів уривки. Знову йдеться про автоцензурування на ідеологічному ґрунті.

І на завершення, в якості ілюстрації ще три вилучених перекладачем уривка, що їх неможливо було б надрукувати в тогочасній ідеологічній атмосфері, як такі, що не відповідали офіційній пропаганді відносно життя в США. Це меню останньої вечері засуджених напередодні страти яка складалася із: Shrimp. French fries. Garlic bread. Ice cream and strawberries and whipped cream [10; 338]. Суспільству, в якому щойно обмежили можливості публічно обговорювати жахи ГУЛАГу, напередодні чергового витка політичних репресій не можна було розповідати про людське ставлення в країні-суперниці до кримінального злочинця.

Абсолютно неймовірним для вітчизняного читача є, також, епізод в якому описується обід, що відбувся в камері Пері Сміта під час перерви в судовому засіданні в кінці тижня [10; 288-292]. В обіді взяли участь вже майже засуджений вбивця (!), «господар» камери Пері Сміт, його колишній приятель по війську, особовий свідок зі сторони захисту, «молодий католик, успішний інженер» Дональд Каліван і дружина помічника шерифа, котра, власне, і приготувала частування. За кавою, Пері ділиться своїми думками щодо злочину і вбивства: Soldiers murder, and get medals for doing it. The good people of Kansas want to murder me — and some hangman will be glad to get the work. It’s easy to kill — a lot easier than passing a bad check [10; 291]. Ці сторінки є надзвичайно важливими для розуміння мотивів скоєного ним злочину і суперечать висновкам критика з «Иностранной литературы». Останнє могло спонукати перекладача вилучити цей розділ. На рішення перекладача також могло вплинути і те, за яких неймовірних обставин відбулася ця розмова вбивці і його особового свідка.

І, нарешті, перелік речей, що пішли на аукціон з продажу майна фермера Клатера: tractors, trucks, wheelbarrows, nail kegs and sledgehammers and unused lumber, milk buckets, branding irons, horses, horseshoes <…> [10; 269-271]. Майно, володіння яким зробило б честь не одному колгоспові в СРСР, державі, котра в 1960-х роках почала закупляти продовольче зерно за кордоном.

Тож, очевидно, що бажання перекладача спростити текст роману і таким чином полегшити його сприйняття читачем і автоцензурування відповідно до ідеологічних вимог другої половини 1960-х років призвело до скорочення тексту перекладу на 17,35 % від обсягу оригіналу і до зміни жанру — новаторський психологічний небелетристичний роман-дослідження перетворився на детектив.

 

ЛІТЕРАТУРА

 

  1. Жолоб С. Такий не схожий ні на кого // Всесвіт. — 2005. — № 1–2. — C. 160-162.
  2. Капоте Т. З холодним серцем. — К.: Молодь, 1970. — 264 с.
  3. Капоте Т. Обыкновенное убийство // Иностранная литература. — 1966. — №№ 2–4.
  4. Коптілов В. Першотвір і переклад. — К.: Дніпро, — 1972. — 216 с.
  5. Кудрявцева Т. Жизнь и Любовь // Литературная газета. — 5-11.ІІ.2003.
  6. Кундзіч О. Слово і образ. — К.: Радянський письменник, 1966. — С. 47.
  7. Словник іншомовних слів. — К.: Довіра, 2000.
  8. Стрельников Б. Американская трагедия // Иностранная литература. — 1966. — № 4. — С. 259–262.
  9. Харитонов В. Трибуна переводчика // Иностранная литература. — 1993. — № 6. — С. 232–241.
  10. Capote T. In Cold Blood. — Random House. N.Y., 1966. — 345 p.
  11. Venuti L. The Scandals of Translation: Towards an Ethics of Difference. — London and New-York: Routledge, 1998.

 

АНОТАЦІЯ

У статті розглядаються випадки перекладацького автоцензурування на матеріалі перекладу роману Т. Капоте «З холодним серцем». В результаті аналізу змісту вилучених перекладачем уривків тексту, зроблено висновок, що серед головних причин цих вилучень бажання перекладача спростити твір та автоцензурування через ідеологічні обмеження в СРСР 1960-х років. Це призвело до скорочення тексту перекладу на 17,35 % від обсягу оригіналу і до зміни жанру — новаторський психологічний небелетристичний роман-дослідження перетворився на детектив.

 

SUMMARY

The article deals with the translator’s autocensoring when translating the novel In Cold Blood by T. Capote. It appeared that the translator took fragments out of the original text in order to simplify the translation and due to autocensoring to meet ideological restrictions in the USSR in 1960-x. This made the translation 17.35 % shorter than the original text and changed its genre: psychological non-fiction novel-investigation turned into a detective story.

обговорити