Автоцензура перекладача як складова стратегії «одомашнення»
назад, на Мої статті
back, to My Articles
Доповідь на сесії наукового товариства ім. Т.Шевченка (м.Львів), березень, 2003 р.
Автоцензура перекладача як складова стратегії «одомашнення»
(На матеріалі перекладу роману Т.Капоте «З холодним серцем»)
В статті розглядаються випадки перекладацького самоцензурування на матеріалі перекладу Володимира Митрофанова роману Трумена Капоте «З холодним серцем». В результаті аналізу змісту вилучених перекладачем уривків тексту, зроблено висновок, що серед головних причин цих вилучень стратегія перекладача на «одомашнення» твору та ідеологічні обмеження в СРСР 1960-х років.
Якщо під цензурою розуміємо «контроль офіційної влади за змістом друкованої продукції для того, щоб не допустити чи обмежити поширення ідей, інформації, що визначаються цією владою небажаними або шкідливими»[i], то автоцензура, це контроль самого перекладача за змістом власного перекладу для того, щоб не допустити появу в ньому ідей, інформації, що, на думку перекладача, можуть бути визначені владою небажаними або шкідливими. Щодо стратегії перекладача, то за цим, відносно недавно сформульованим терміном, (суголосним з «перекладацьким методом» А.Поповича[ii],) стоїть дуже давня перекладацька проблема, Сцилла і Харибда «одомашнення» (або «онаціональнення»[iii]) та «очуження»[iv] (частиною якої є проблема співвідношення «вільного» та «буквального» перекладу, що вирішена у вітчизняній практиці і теорії художнього перекладу в середині ХХ ст.[v]). Висловлювання Йоганна Ґьоте влучно ілюструє полюси цього протистояння. В «Промові про Віланда» він писав: «Існує два принципи перекладу. Один з них вимагає переселити чужоземного автора до нас, щоби ми могли побачити в ньому свого співвітчизника; другий, навпаки, вимагає, щоби ми переселилися до цього чужоземця й пристосувалися до умов його життя, способу висловлювання та особливостей»[vi].
Велику увагу перекладознавців привертають проблеми пов’язані із змінами, що відбуваються з текстом в процесі перетворення оригінального іншомовного тексту в художній твір українською мовою. Кожен з учасників цього процесу: перекладач — редактори — (цензор) — коректор — видавництво, вносить свої корективи в переклад відповідно до свого розуміння тексту і, тим, чи іншим чином, змінює, а часом, спотворює текст-джерело. При цьому, як правило, відповідальність за надрукований переклад, за його відповідність оригіналу лягає на перекладача.
У вітчизняній практиці добре відомі стосунки редактора і автора, в даному випадку перекладача. Майже 50 років тому перекладач творів Л. Толстого Олексій Кундзіч писав: «По характеру своїх стосунків з видавництвом перекладачі поділяються на три категорії: перші — ті, яких редактори зовсім або майже не виправляють, другі — яких редактори виправляють олівцем (бо знають, що перекладач, як правило, обстоюватиме свої варіанти), і треті – яких редактори виправляють чорнилом»[vii].
Цікаво, що перекладач О.Кундзіч об’єктивно свідчить про право редактора на власну «творчість» і, фактично, погоджується з цим його «правом»: «<…> крім усього, не завжди якість перекладу відповідає і талановитості перекладача. Це пояснюється багатьма обставинами: і тим, наскільки вільно орудував у рукописі редактор і який редактор, чи той уважний і чуйний до слова помічник літератора, що допомагає виправити недогляд <…>, чи просто службовець вставляв свої ляпки в текст, може, навіть ляпки, прийняті голосуванням <…>»[viii]. Його московський колега, В.Харітонов, розповідаючи про свій редакторський досвід каже: «Містичну силу цих [редакторських — С.С.] повноважень я відчув на власному досвіді, коли редагував чужі переклади»[ix].
Про універсальність та живучість такого ставлення до оригіналу свідчить сучасний російський український*[x] письменник А.Курков. «У мене була проблема з англійським видавництвом, яке при підготовці до видання «Ігри у відрізаний палець», суттєво її скоротило, десь на третину. Це були частково технічні скорочення, частково ні. Наприклад, вони вирішили, що англійський читач сам по собі дуже простий і його може заплутати наша дійсність. Тому вони намагалися залишити більше кліше, ніж деталей, однак я багато позицій відстояв. <…> у романі є епізод, коли головні герої машиною збивають лиса, забирають тушку із собою і вдома її смажать. Так цей момент викликав обурення видавців; вони вирішили, що він може спровокувати протести з боку місцевих захисників тварин. Крім цього, у Британії існує громадська організація противників полювання на лисиць. Так що можна сказати, що ця частина роману постраждала за політичними мотивами.»
Але може йтися про свавілля не лише редакторське, а, також, і про перекладацьке. Наприклад, перекладаючи в 1575 році німецькою «Ґарґантюа і Пантаґрюеля» Ф. Рабле – послідовник письменника, відомий полеміст та памфлетист Фішарт, перевершив оригінал в його гротесковому колориті. Він додав до тексту відступи, каламбури, синоніми, асонанси, нові слова[xi]. А в Росії, для випадків, коли перекладач дозволяє собі переписувати текст оригінала, існує навіть таке поняття, як «феномен Врєдєнского»[xii] (за ім’ям російського перекладача Ч.Дікенса Ірінарха Ввєдєнского), але в 30-50-х роках ХХ ст. подібна практика була в значній мірі викорінена.
Перекладач може змінювати текст-джерело з різних причин. Через неспроможність перекласти, бажання «поліпшити» оригінал[xiii]. Також, для того щоб не мати клопоту з друкуванням твору і не наразитися на «заходи адміністративного впливу», власне, щоб мати можливість надрукувати переклад твору потрібного, на його переконання, читачу. Або ж, свідомо, щоб спростити, зробити доступнішим, легшим для читання.
Роман Т.Капоте «З холодним серцем» описує події пов’язані з жорстоким груповим вбивством, що було вчинене 15 листопада 1959 року в США, в містечку Голкомб, штат Канзас. Невідомі холоднокровно вбили фермера Г.Клатера, його дружину та двох неповнолітніх дітей. Готівки в будинку не тримали, цінних речей також не було, тож оселя навіть не була пограбована. Така невідповідність між мізерністю здобичі та жорстокістю вбивства додала події сенсаційності. Злочинців, Пері Сміта та Діка Хікока, було затримано 30 грудня того ж року, засуджено і страчено 14 квітня 1965 року. Автор працював над романом шість років, мешкав в Голкомбі під час слідства, опитував людей, що добре знали Клатерів, постійно спілкувався з засудженими коли ті перебували в камері смертників, очікуючи виконання вироку.
Роман було надруковано вже восени 1965 року в чотирьох числах популярного американського журналу «Нью-Йоркер» («The New Yorker»). За кілька місяців в московському журналі «Иностранная литература» в розділі публіцистики з’явився скорочений переклад роману російською мовою[xiv]. Твір був потрактований з точки зору тодішнього світового протистояння суспільно-політичних систем. В післямові, під назвою «Американская трагедия», стверджувалося, що саме американський капіталізм перетворив звичайних, потенційно законослухняних громадян, на потвор-вбивць[xv]. Навіть назву роману було змінено на «Обыкновенное убийство». (Однак в пізніших критичних оглядах роман вже називався «Хладнокровно»). Отже, акценти, так би мовити, було розставлено і, разом з можливістю безперешкодно працювати над українським перекладом, В.Митрофанов отримав «у спадок» і певні неформальні настанови щодо ідейного спрямування твору. Остаточний дозвіл на друк готового перекладу давався відповідними органами КПРС[xvi], але оскільки роман було вже видано російською, то переклад В.Митрофанова офіційній ідеологічній цензурі не підлягав. (Принагідно, хочеться подякувати художньому редактору цього видання українською мовою пану Ю.Попсуєнку за надану інформацію відносно публікації перекладу, що розглядається.)
Український перекладач працював вже з окремим, дещо відмінним від журнального, виданням[xvii]. При порівнянні оригінала і перекладу[xviii], з’ясувалося, що з тексту-джерела обсягом в 340 сторінок під час перекладу було вилучено 59 сторінок твору, що складає 17,35 % від обсягу оригінала. За часів роботи над перекладом роману Т.Капоте, в другій половині 1960-х, В.Митрофанов (1929-1998) вже належав саме до першої, за класифікацією О.Кундзіча, категорії перекладачів. І таким ставленням до своєї роботи з боку редакторів був зобов’язаний, головним чином, сумлінно виконаними перекладами. Що ж змусило його так суттєво скоротити текст перекладу цього роману?
За обсягом, вилучення коливаються від декількох слів до декількох сторінок. Найкоротшими є: And it was in Acapulco, in a «jukebox honky-tonk,» that they had met the hairy-legged and hearty Otto[xix], та But the big question, and source of headache, was what to do with his much-loved memorabilia — the two huge boxes heavy with books and maps, <…>, and unusual souvenirs <…> an erotic netsuke bought in Kyoto; a petrified dwarf tree, also from Japan; the foot of an Alaskan bear[xx]. (курсивом виділено вилучені слова. — С.С.) Найбільшим за обсягом вилученням є уривок з характеристикою одного із злочинців, Пері, надана суду експертом лікарем, і котрий становить майже шість сторінок[xxi].
За змістом, вилучені уривки містять в собі характеристики головних діючих осіб, згадки про релігійність персонажів, найбільші з них присвячені висновкам судової медичної експертизи щодо психічного стану звинувачених, судовому процесу; вилучено, також, майже всі уривки тексту еротичного змісту. Відмовляючись від розлогих відступів, що подають нову навіть для американського читача історичну або довідкову інформацію, перекладач, з одного боку, позбавляє читача українського додаткового знання про історію, життя і побут тогочасних США, з іншого — полегшує читання, не відволікаючи увагу читача від головної сюжетної лінії: розслідування злочину і покарання злочинців.
Оскільки маємо справу з художнім твором, то, зрозуміло, що уривки з інформацією, наприклад, про життя персонажів, або, про судовий розгляд справи, містять, також, інформацію країнознавчу. Наприклад, вилучений уривок про продаж майна Клатера з аукціону, з одного боку характеризує працелюбність цього персонажу, а з іншого — є країнознавчим за змістом. Тож такий розподіл є, до певної міри, умовним.
Найбільше сторінок — майже 41 — вилучено, як видається, для того, щоб полегшити роботу читача, що, одночасно, значною мірою спрощує твір, позбавляє глибини і психологізму в описі подій і персонажів. З них, близько 20 сторінок — це уривки, що містять додаткові подробиці про злочинців:
Пері характеризують: товариш з попереднього його ув’язнення, психоаналітик-аматор Вілі Джей[xxii] (написану ним характеристику Пері возить з собою), сестра Бобо[xxiii], сам Пері у вилученому уривку з його допиту[xxiv]. Своє бачення Пері і ставлення до життя висловлює його батько у вилученому з тексту листі в комісію з дострокового звільнення[xxv]. Окрім того, значно скорочена медична довідка підготована доктором Джоунзом, відповідно до якої Пері можна було б розглядати, як психічно хвору людину[xxvi]. Пері також отримує похвалу за добрий стан його камери[xxvii].
Інший злочинець, Дік, розповідає про життя в якому він бачив багато аморального, але якось він зустрів президента Трумена, що потиснув йому руку[xxviii], згадує про свою матір, яка потоваришувала з матір’ю іншого смертника і хоче, щоб Пері їй сказав, що її син, тобто Дік, не вбивав[xxix]. Вилучені також і додаткова характеристика Діка доктором Джоунзом[xxx], згадки матері Діка, як вона вчила його танцювати фокстрот, і це вперше вона танцювала з того часу, як вийшла за некоханого чоловіка[xxxi].
Ще один злочинець, Ендрю: вилучена детальна історія його злочину і діагноз психіатра, що мав би врятувати від страти[xxxii] та вірш, що Ендрю залишив Діку, коли йшов на шибеницю, і в якому йдеться про неминучість кінця для всього живого[xxxiii].
Інші 10 сторінок, це уривки, що містять інформацію країнознавчого характеру — йдеться про реакцію на подію різних людей, подаються подробиці з життя персонажів. Поштмейстерка пані Клер бажає зупинити зло[xxxiv], дружина детектива Дьюї втрачає почуття безпеки[xxxv], є й такі, що просто цікавляться подіями, як один незнайомець, що вліз до будинку, щоб подивитися на місце злочину[xxxvi]. В тексті оригіналу також згадуються американці, що лише нещодавно переїхали до США. Це англійка Mrs. Archibald William Warren-Browne[xxxvii], яка відсутня в тексті перекладу, та сім’я японців Ашида[xxxviii], котра виїздить з міста після вбивства Клатерів. Уривки в яких йдеться про історію округи[xxxix] і штату[xl], подробиці місцевого життя, наприклад, назви міських газет, та імена їхніх редакторів[xli], аукціон з продажу майна Клатера[xlii], меню злочинців перед стратою[xliii] тощо.
Близько 6 сторінок складаються з уривків, що містять додаткові відомості про діяльність органів та службовців залучених до розслідування і розгляду в суді цієї справи — серед них, сон детектива Дьюї про переслідування ним злочинців[xliv], опис управи шерифа[xlv] та будівлі суду[xlvi], судові процедури пов’язані з оскарженням смертного вироку[xlvii], відступ в кримінальну статистику США[xlviii] тощо.
Нарешті, близько 4 сторінок, це уривки, що містять подробиці з життя жертв — це приватне життя місіс Клатер, її спальня, опис будинку сім’ї на 20 кімнат, її психічна неврівноваженість, беззахисність. Біблія на столику біля її ліжка з закладкою на словах: Take ye heed, watch and pray: for ye know not when the time is[xlix], думки пані Хідео Ашіда, котра останньою бачила пана Клатера живим[l], найкращий друг, однокласник пана Клатера[li] розповідає про жертву.
Для створення того чи іншого образу, автор користувався лише фактами, що їх йому розповіли мешканці Голкомба та інші залучені до зображуваних подій люди. Художній метод Т.Капоте порівнювали з «кінокамерою, що відсторонено і точно фіксує все, що потрапляє в об’єктив. Вважалося, що письменник констатує факти, нічого не пояснюючи, і навіть не намагаючись пояснити»[lii]. Тим вища цінність цих фактів, тому що саме на їхній основі читач має самостійно зробити власні висновки. Очевидно, що після вилучень, зроблених під час перекладу, персонажі стали дещо пласкими і однозначними, їхні дії — схематичними, не завжди вповні умотивованими.
Злочин було скоєно в місті розташованому в «Біблійному краї» («Bible Belt»), території на Півдні і Середньому Заході Сполучених Штатів, з населенням, що традиційно вирізняється високим рівнем релігійності. Як жертви, сім’я Клатерів, так і детектив Дьюї, є глибоко віруючими людьми. A belief in God and the rituals surrounding that belief — church every Sunday, grace before meals, prayers before bed – were an important part of the Deweys’ existence[liii]. Згадуючи епізод з дитинства (також відсутній у перекладі), коли він ледь не загинув під час заметілі, пан Клатер каже: We were lost in the night. <…> Yes, I was afraid. But I prayed. And I felt God’s presence…[liv].
Після вилучення 16 сторінок тексту що так чи інакше стосується релігійної тематики, зникає, хоча і не сформульоване відверто, але фактично поставлене автором питання: Чому і за що сім’я Клатерів була так жахливо знищена, якщо всі вони були «добрими християнами»? Також, зводиться нанівець протиставлення добропорядних мешканців Голкомба невіруючим вбивцям. На час підготовки перекладу до друку, після чергового наступу «войовничого атеїзму», в СРСР тема релігії була небажаною. Очевидно, що перед нами приклад автоцензури на ідеологічному ґрунті.
Ще більше двох сторінок тексту, часом уривками по декілька рядків, було вилучено за їх інтимно-еротичний зміст. Це переважно згадки про педофілію Діка, іншого злочинця, це вже наведена повище згадка про еротичне нецке, котре належало до речей, що їх возив з собою Пері. Інший уривок, вилучений з розповіді Пері, про те, як за його енурез в виправному будинку над ним знущалася наглядачка: Later on she thought it was very funny to put some kind of ointment on my penis. This was also unbearable. It burned something terrible.[lv] Подібні речі не обговорювалися тогочасною вітчизняною літературою, тож перекладач також був вимушений вилучити важливі для розуміння процесу криміналізації свідомості персонажів уривки. Знову йдеться про автоцензуру на ідеологічному ґрунті.
І на завершення, в якості ілюстрації ще три вилучених уривка, що не змогли б бути надрукованими в тогочасній ідеологічній атмосфері, як такі, що не відповідали офіційній пропаганді відносно життя в США. Це меню останньої вечері засуджених напередодні страти яка складалася із: Shrimp. French fries. Garlic bread. Ice cream and strawberries and whipped cream[lvi]. Суспільству в котрому щойно обмежили можливості публічно обговорювати жахи ГУЛАГу напередодні чергового витка політичних репресій не можна було розповідати про людське ставлення в країні-суперниці до кримінального злочинця.
Абсолютно неймовірним для вітчизняного читача є, також, епізод в якому описується обід, що відбувся в камері Пері Сміта під час перерви в судовому засіданні в кінці тижня[lvii]. В обіді взяли участь вже майже засуджений вбивця (!), «господар» камери Пері Сміт, його колишній приятель по війську, особовий свідок зі сторони захисту, «молодий католик, успішний інженер» Дональд Каліван і дружина помічника шерифа, котра, власне, і приготувала частування. За кавою, Пері ділиться своїми думками щодо злочину і вбивства: Soldiers murder, and get medals for doing it. The good people of Kansas want to murder me — and some hangman will be glad to get the work. It’s easy to kill — a lot easier than passing a bad check[lviii]. Ці сторінки є надзвичайно важливими для розуміння мотивів скоєного ним злочину і суперечать висновкам критика з «Иностранной литературы». Останнє могло спонукати перекладача вилучити цей розділ. На рішення перекладача також могло вплинути і те, за яких неймовірних обставин відбулася ця розмова вбивці і його особового свідка.
І, нарешті, перелік речей, що пішли на аукціон з продажу майна фермера Клатера: tractors, trucks, wheelbarrows, nail kegs and sledgehammers and unused lumber, milk buckets, branding irons, horses, horseshoes <…> [lix]. Майно, володіння яким зробило б честь не одному колгоспові в СРСР, державі, котра в 1960-х роках почала закупляти продовольче зерно за кордоном.
Тож очевидно, що одночасно з вимушеним вилученням тексту відповідно до ідеологічних вимог другої половини 1960х років, значно більше не потрапило до перекладу дякуючи бажанню перекладача «одомашнити» роман і таким чином полегшити його сприйняття читачем.
[i] Словник іншомовних слів. — К.: Довіра, 2000.
[ii] Попович А. Проблемы художественного перевода. — М.: Высш. школа, 1980. — С. 188.
[iii] Лексикон загального та порівняльного літературознавства. — Чернівці: Золоті литаври, 2001. — С. 384–385.
[iv] Попович А. Проблемы художественного... — С. 66–68; Venuti, L. Strategies of translation. / Routledge Encyclopedia of Translation Studies. / Ed. by M.Baker. — London and New-York: Routledge, 2001. — С. 240–244.
[v] Федоров А.В. Основы общей теории перевода. — М.: Высш. школа, 1968. — С. 34–50.
[vi] Там само. — С. 46.
[vii] Кундзіч О. Слово і образ. — К.: Радянський письменник, 1966. — С. 47.
[viii] Там само. — С. 74.
[ix] Харитонов В. Трибуна переводчика // Иностранная литература. — 1993. — № 6. — С. 232–241.
* Утворено за аналогією до «український радянський», «російський радянський» тощо; пропонується називати так пост-радянських письменників, котрі постійно мешкають в Україні, але відомі творами, що написані російською мовою.
[x] Курков А. «Не треба боятися висоти...» Інтерв’ю електронному журналу Bambook за 12.01.2003 р. http://shop.bambook.com/scripts/inter.show?iid=923.
[xi] Гротеск // Литературная энциклопедия. Т. 3. — Изд-во Комакадемии, 1930. — С.33-34.
[xii] Кудрявицкий А. Феномен Вреденского, или Переводческий беспредел // Литературная газета. № 9 (5437) за 3.ІІІ.93; Чуковский К. Высокое искусство. — М.: Советский писатель, 1988. — С. 256–265.
[xiii] Venuti, L. The Scandals of Translation: Towards an Ethics of Difference. — London and New-York: Routledge, 1998.
[xiv] Капоте Т. Обыкновенное убийство // Иностранная литература. — 1966. — №№ 2–4.
[xv] Стрельников Б. Американская трагедия // Иностранная литература. — 1966. — № 4. — С. 259–262.
[xvi] Див. напр. Кудрявцева Т. Жизнь и Любовь // Литературная газета. — № 5 (5910) за 5–11.ІІ.2003.
[xvii] Capote, T. In Cold Blood. — Random House. N.Y., 1966. — 345 p.
[xviii] Капоте Т. З холодним серцем. — К.: Молодь, 1970. — 264 с.
[xix] Capote, T. In Cold... — С. 117–118.
[xx] Там само. — С. 125.
[xxi] Там само. — С. 296–302.
[xxii] Там само. — С. 42–44.
[xxiii] Там само. — С. 185–186.
[xxiv] Там само. — С. 243.
[xxv] Там само. — С. 125–130.
[xxvi] Там само. — С. 296–302.
[xxvii] Там само. — С. 254.
[xxviii] Там само. — С. 333.
[xxix] Там само. — С. 334.
[xxx] Там само. — С. 294–295.
[xxxi] Там само. — С. 287.
[xxxii] Там само. — С. 314–317.
[xxxiii] Там само. — С. 332.
[xxxiv] Там само. — С. 67–68.
[xxxv] Там само. — С. 341.
[xxxvi] Там само. — С. 122.
[xxxvii] Там само. — С. 114–115.
[xxxviii] Там само. — С. 342.
[xxxix] Там само. — С. 150–154.
[xl] Там само. — С. 310–311.
[xli] Там само. — С. 189.
[xlii] Там само. — С. 269–271.
[xliii] Там само. — С. 338.
[xliv] Там само. — С. 195–197.
[xlv] Там само. — С. 80–81.
[xlvi] Там само. — С. 246–248.
[xlvii] Там само. — С. 329.
[xlviii] Там само. — С. 330–331.
[xlix] Там само. — С. 27–30.
[l] Там само. — С. 116–117.
[li] Там само. — С. 79.
[lii] Стрельников Б. Американская трагедия....
[liii] Capote, T. In Cold... — С. 105.
[liv] Там само. — С. 206.
[lv] Там само. — С. 275.
[lvi] Там само. — С. 338.
[lvii] Там само. — С. 288–292.
[lviii] Там само. — С. 291.
[lix] Там само. — С. 269–71.
