Миколі Лукашеві присвячено

назад, на Мої статті
back, to My Articles

Надруковано у виданні: — Народна Воля. — 2003. — 24 квіт. — Чис. 17. (Скрентон, Пенсильванія, США). Оформлення, правопис — відповідно до вимог видавця.

МИКОЛІ ЛУКАШЕВІ ПРИСВЯЧЕНО

Г. Кочур

Нещодавно у Львівському Національному Університеті ім. І.Франка відбулася урочиста ака­демія на честь геніяльного укра­їнського перекладача другої поло­вини ХХ ст. Миколи Олексійовича Лукаша (1919–1988).

Відомі слова Бодуена де Кур­тене про те, що «літературна мова — це діялект, що спирається на си­лу армії та фльоти». Саме ці скла­дові і посприяли створенню сучасної мовної картини світу. Очо­люють список світових мов ті з них, що належать найактивнішим націям, ті, що за допомогою армії та фльоти, а також торгівлі, релігії, освіти тощо, потужно вкорінюва­лися на різних етнічних і мовних територіях, витісняючи, а часом і знищуючи, корінні мови, а, зара­зом, і корінне населення. І в наші часи, попри певну усталеність сві­тової політичної карти, що два тижні з мовної карти зникає одна мова. Згідно з нескладними підра­хунками, потрібно близько півто­ри сотні років, щоби зі сьогодні чинних чотирьох з лишком тисяч мов, до послуг землян залишило­ся з десяток найміцніших, найвитриваліших з них, підтриманих найпотужнішими арміями та економіками.

Але, на щастя, світ набагато складніший, ніж будь-які людські пояснення і прогнозування щодо його розвитку. І, всупереч зусил­лям колонізаторів, гартуючись в нерівному змаганні, часто перема­гає мова саме корінної нації. Яскравим прикладом слугує укра­їнська мова, яка, попри численні утиски та обмеження, увійшла в третє тисячоліття християнської ери серед перших сорока світових мов.

За відсутности армії та фльо­ти, іншими словами, держави, саме письменники і перекладачі творили та підтримували літера­турну українську мову. А радше перекладачі і письменники. Недаремно перший твір нової укра­їнської літератури «Енеїда» був створений саме як переспів, тобто вільний переклад. Бо ж це перекладачі підтримували культурний зв'язок народу зі світом, винаходячи в надрах рідної мови відповідні ­засоби для зображення зовнішнього світу, зборюючи штучні обмеження пануючого чужого режиму на самостійний розвиток.

Попри ворожі укази й погроми, повільно, але неспинно розвивалася літературна українська мова, підтримуючи тяглість культурної традиції. У часи політичної відлиги в СРСР, в 50-60-их роках минулого століття з'явилося нове покоління письменників і перекладачів. Підхопивши досягнення у галузі красного слова діячів «розстріляного відродження» 1930-их років, вони активно взялися за створення сучасної, в тому числі перекладної, літератури. Саме тоді яскраво розцвіла творчість М.О.Лукаша.

Відкриваючи урочистий вечір, завідувач кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики ім. Г.Кочура проф. Р.П. Зорівчак підкреслила, що художній ­переклад в Україні не раз месником піднімався на захист національної літератури. У своєму короткому емоційному вступному слові Роксоляна Петрівна звернула увагу присутніх — студентів та гостей — на подвижницьке став­лення М. Лукаша до своєї праці, його непересічну ролю у розвитку українського художнього перекладу, творчі та людські стосунки з іншим видатним майстром перекладу — Г.Кочуром, який після передчасної смерти 1964 року М. Рильського, фактично очолив український художній переклад. Р.П. Зорівчак нагадала присутнім, що ім'я Миколи Лукаша носить Комісія Всесвітньої Літератури Наукового Товариства ім. Шевченка з 1999 р. Зважаючи на кількість мов, з яких перекладав М.Лукаш (по­над двадцять), таке увічнення па­м'яти Майстра видається спра­ведливим і доречним. Із середини 1990-их років у Львові є вулиця імени М. Лукаша. Тут плекають і нове покоління перекладачів. Ок­рім катедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імени І Г. Кочура, саме у Львові в 2000–2001 роках під керівництвом відомого шекспірознавця М. Габлевич, працювала Перекладацька Майстерня, яка залучила до спів­праці перекладачів українською мовою від Бєлграду та Варшави до Горлівки і Запоріжжя. Викладач катедри, дослідниця творчости М. Лукаша, В.Р. Савчин у доповіді про Миколу Лукаша звернула увагу присутніх на підхід Майстра до відбору творів для перекладу. М. Лукаш зупиняє увагу на найдовершені­ших творах найкращих авторів. Це «Фауст» Й. В. Гете, «Пані Боварі» Г. Флобера, «Декамерон» Дж. Боккаччо, «Дон Кіхот» М.Сервантеса, поезія Р.Бернса, А.Міцкевича, Ю.Тувіма, Ф.Лорки. А найповнішим описом творчого доробку Майстра, разом з інфор­мацією про його власні твори і критичні розвідки про нього та згадки в різних виданнях, стане бібліографічний покажчик, що його дослідниця готує до видан­ня. На вечорі директор Наукової Бібліотеки ЛНУ ім. І.Франка доц. Б.З.Якимович запевнив присутніх у тому, що покажчик буде ви­даний найближчим часом. За йо­го словами, потрібно також зробити все можливе, щоб видати багатющий лексикографічний матеріял, зібраний М.Лукашем. Зазначаючи, що останніми ро­ками, на жаль, межу вічності пе­реступили найкращі українські перекладачі, Б.З.Якимович сказав, що хоче дожити до того, щоб побачити, як розквітнуть таланти сьогоднішніх студентів катедри перекладознавства ім. Г.Кочура. Додамо лише, що найповніша на сьогодні бібліографія перекладів М.Лукаша, укладена В.Савчин, надрукована в 111-му та 112-му випусках філологічного збірника Львівського Університету "Іноземна філологія".

Заступник декана факультету чужоземних мов з навчальної ро­боти доцент О.В.Сафроняк під­креслив важливість і ефектив­ність праці катедри, дуже чисель­ної і за кількістю студентів. Лав­реат Літературної премії в галузі художнього перекладу ім. М. Рильського А.О.Содомора поді­лився з авдиторією враженнями від короткого знайомства з М.Лукашем, а на його перекладах з Вер­лена і Бернса продемонстрував, що громадянська позиція перекладача полягає також в тому, що вибира­ється до перекладу і як перекла­дається. Зіставляючи перекладаць­кі принципи І.Франка та М.Лукаша, А.Содомора висловив думку, що їх об'єднує порив, «дух, що тіло рве до бою».

Лавреат Шевченківської пре­мії, поет і правозахисник І.Кали­нець засвідчив, як в студентські 1950-60-ті роки він і його друзі сприймали як подію кожен новий переклад М.Лукаша, який вже тоді став для них легендою, як обговорювали, скільки ж мов і діялектів він знає. Перекладну літературу майбутні студенти сприймали, як авторську, і особливе враження справило «розкошування мови» в перекладі «Декамерона» Дж.Боккаччо. (Згадаймо, що передмову до того видання 1964 року написав Г.Кочур!). Саме І.Жиленко, ще одна леґенда української перекладацької спільноти, познайомила І.Калинця з Миколою Олексійовичем. Промовець назвав М.Лука­ша «громадянином найвищої проби», порівнявши його листа на за хист І.Дзюби з подвигом В.Стуса. Уже одного цього вчинку достат­ньо для того, щоб увійти до історії українського визвольного руху. Звертаючись до поезій Ф.Лорки, які переклали українські літератори в еміґрації і видали за редакцією І.Костецького 1958 року в німецькому місті Ульм, І.Калинець наполягав на довершеності і перевазі Лукашевих перекладів з Лорки. Са­ме за "українізацію" поезії Лорки несправедливо критикували Миколу Олексійовича як вітчизняні, так і еміґраційні критики.

Більшість промовців згадувала відсутнього за поважної причини голову Комісії Національної ­Спілки Письменників України з творчої спадщини М.Лукаша — відомого письменника і кінорежисера Л.В.Череватенка. Важко переоцінити зроблене ним для пошанування пам'яти Майстра, для популяризації його творчости. Це його постійна невсипуща праця в архіві М.Лукаша, численні публікації в «Літературній Україні», «Всесвіті»,«Сучасності», у багатьох інших періодичних виданнях. За участю Комісії, 2002 року вийшов словник-довідник «Фразеологія пере­кладів М.Лукаша», що є першою в українській лексикографії спро­бою якнайповніше описати індивідуально-авторське вживання у перекладах фразеологічних скарбів. Словник уклали Тетяна Цим­балюк і Олександер Скопненко. Протягом вечора прозвучала — ориґінальна творчість Майстра, — вірші про М.Лукаша, Лукашеві переклади. Оскільки серед присутніх переважали саме словознавці — теперішні та майбутні, цікаво і ко­рисно було те, як викладачі катед­ри разом із студентами, майбут­німи перекладачами, читали оригінальні твори різними мовами па­ралельно з Лукашевими перекла­дами. Особливо цікавим з професійного погляду був (під акомпа­ньямент скрипки) виступ словесного квартету, який озвучив спо­чатку французькою мовою вірш з П.Верлена «Chanson d' automne» (з ключовим преніжним словом — violons), що є хрестоматійним прикладом неперекладности, а тоді переклади таких знавців ук­раїнського слова, як І.Світличний, Г.Кочур та М.Лукаш. Слухачі мали можливість порівняти, як перекла­дачі упоралися з непростим зав­данням відтворити образну і — го­ловне — мелодійну структуру ори­гінального твору українською мо­вою. Мелодійна у французькому оригіналі скрипка П.Верлена у І.Світличного перетворилася на віо­льончелю, у Г.Кочура — на пісню, лише М.Лукаш залишив україн­ську скрипучу скрипку і, врешті, не програв.

Надзвичайно відповідально поставилися до свого завдання студенти-читці. Очевидно, для ба­гатьох це був дебют, дуже корис­ний для подальшої професійної діяльности, бо перекладач мусить мати акторський талант, який, на­приклад, продемонстровано під час читання поезій Р.Бернса «При­їхав жених» і А.Міцкевича «Жаби і їх король».

Про свої зустрічі з Миколою Олексійовичем розповів народний артист України Святoслaв Ма­ксимчук, який в далекому 1967 ро­ці уперше деклямував поему «Бал в опері» Ю. Тувіма в перекладі М.Лукаша. Уривок саме цього твору у чудовому виконанні С. Максимчука і завершив вечір.

обговорити