Девід МОРҐАН. Вивчаючи чоловіків у патріархальному суспільстві

назад, до Списку перекладів

Переклад виконано в рамках проекту “Перекладацька Майстерня 2000-2001”. Наставники-редактори: Максим Стріха, Ліліана Ґентош. (Версія проекту).

Вперше надруковано в збірці: Ґендерний підхід: історія, культура, суспільство.. – Львів, ВНТЛ-Класика, – 2003. – С. 151-165. Непогоджений з перекладачем варіант.

Вивчаючи чоловіків у патріархальному суспільстві*

Девід Морґан

Кажучи дуже спрощено, можна твердити, що ця розвідка розглядає дві класифікаційні групи розподілу. По-перше, існує поділ на чоловіків і жінок. По-друге, існує поділ на феміністок і не-феміністів. Очевидним є ускладнення з другою групою, бо можна арґументовано довести, що весь світ аж ніяк не поділяється відверто на прихильників фемінізму і їхніх антиподів. Часто висловлюване судження: "Я не належу до феміністів, але ..." – є лишень свідченням наявного ускладнення. А ще, існують проблеми зв'язків між цими двома групами. Хоча в наші дні багато чоловіків і більшість жінок доводитимуть, що чоловіки не можуть бути феміністами, це не завжди так. Водночас усі чи більшість феміністок є жінками, та не всі жінки – феміністки. Нарешті, існуючий поділ між чоловіками і жінками теж не такий вже очевидний.

Хай там як, проте попри всю, вже існуючу або можливу плутанину, зрозуміле одне: без феміністської думки і практики, проблем, яким присвячено цю книжку, ніколи б не було порушено. Цей процес впливу фемінізму на чоловіків у межах соціології (і ще деінде) я у загальних рисах окреслив у розділі 1 і зробив спробу окреслити, чому критика з боку фемінізму створювала певні труднощі для чоловіків, які намагаються вивчати чоловіків і маскулінність, у розділі 2. Я спробував визначити різні способи дій, яких могли б триматися чоловіки, щоб подолати деякі з цих труднощів. Найголовнішим з них є читання, або, точніше, перечитування – критичне і вдумливе перечитування текстів, у яких насправді йшлося про чоловіків і маскулінність, але які самі рідко виказували свідомість цього і часто претендували на охарактеризування людства в цілому. Розглянута у "Суспільстві вуличних тупиків" ("Street Corner Society") спільнота чоловіків, після опрацювання цього дослідження Хоуменом стала прикладом "Людської спільноти" ("The Human group"). Оскільки традиційно робота, в сенсі оплачуваної праці, розглядалася як головний чинник істинної маскулінної ідентичності мені здалося, що зручною вихідною точкою могли б стати ті дослідження, які розглядають становище чоловіків на їхніх робочих місцях. Проте робота і фах, хоча часто й підтверджують або підтримують маскулінність можуть водночас становити загрозу для цієї справжності, і я вивчив дві з таких потенційних загроз: ту, що пов'язана зі скороченням штатів і безробіттям, і ту, що виникала після виразних змін у ґендерній структурі певних професій, особливо коли жінки почали завойовувати низку виробничих позицій, які доти характеризувались як притаманні суто чоловікам. Далі я розглянув два виклики, що кидає чоловікам і маскулінності власне фемінізм. "Перша хвиля" фемінізму, яка ототожнюється з рухом за виборче право для жінок, стала викликом домінуючій патріархальній владі, але вона також надала можливість деяким чоловікам ідентифікувати себе із феміністичними поглядами. Друга недавня хвиля фемінізму стала неприкритим викликом всім сторонам патріархального суспільства і його усталеному ґендерному устроєві. Тут я розглядаю один з аспектів вищезгаданого явища як заради прогресу сучасних наукових пошуків, особливо в галузі

С. 151

суспільних наук, так і для того, щоб з'ясувати, чи повинні чоловіки чогось навчитися завдяки конкретному обговоренню феміністських методів і методологій.

Видається, що логічним було б розглянути все це у взаємозв'язку між трьома складовими: сучасною феміністською критикою соціологічних та інших академічних досліджень, сферами, де проблематика чоловіків і маскулінність вийшли на передній план, і текстами – соціологічними або іншими, в яких прямо чи опосередковано йдеться про проблеми чоловіків і маскулінності. Розгляньмо один приклад з цього динамічного процесу: феміністська критика підштовхнула мене задуматись над проблемами чоловіків і маскулінності, і це примусило мене переглянути власне зміст цих текстів, запитати себе чи містять вони відверті, "істинні" твердження про становище безробітних чоловіків, чи ці тексти несвідомо подають інформацію про панівні уявлення стосовно чоловіків і маскулінності. З деякими варіаціями, ці тристоронні стосунки можна знайти у всіх досліджуваних тут мною лініях поведінки.

Я свідомий того, що багато хто з моїх колег, яким стачило терпцю дочитати до цього місця, все ще налаштовані скептично. Навколо чого весь цей галас? – можуть запитати вони. Чому б не заспокоїтися і не зайнятися чистою соціологією? В цій розвідці я намагався розглянути зазначені проблеми з різних точок зору, найочевидніше в другій і в передостанній главах. Дуже коротко це виглядає так: якщо знання (розуміючи під словом" знання" радше процес, аніж щось раз і назавжди досягнуте) ґендерно-забарвлене – то які проблеми це створює для діяльності соціологів-чоловіків, особливо тих, хто прагне вивчати проблеми чоловіків і маскулінності? Існує інше питання, яке криється на задньому плані і яке я ще навіть почасти не ставив прямо, бо не певен, що знаю відповідь. Буквально, воно звучить так: чи можуть чоловіки сказати або написати про чоловіків щось, чого жінки вже не сказали або не могли б висловити в майбутньому?

Це останнє запитання, очевидно, найскладніше, оскільки, якщо на нього не існує відповіді, то весь задум, частиною якого слід вважати цю книгу, є приреченим. Це запитання вже було поставлено деякими феміністками, котрі, щонайменше, скептично ставляться до розробок на тему "Чоловічі студії", навіть там, де це поняття не було використано напрямки. Їхня аргументація має два напрямки. Насамперед, це просто неправда, що не існувало ніяких досліджень чоловіків і маскулінності. Навпаки, у феміністських публікаціях йшлося про сексуальні домагання і сексуальне насильство, моделі схеми дискримінації на робочому місті та ринку праці, ґендерний розподіл домашніх обов'язків в сім'ї і багато інших тем, пов'язаних з чоловіками. Окрім того, такі ключові поняття, як патріархат і сексизм, також стосуються чоловіків і маскулінності. По-друге, спроби чоловіків вивчати самих себе завжди повинні виглядати дещо сумнівними, оскільки саме їхній владі кинув виклик фемінізм. Таким чином, чоловічі студії не можуть бути відокремлені від ширшої проблематики зі статі: "Вживати такі слова, як "примус", "ієрархія" і "гегемонія", для підкреслення чоловічого панування над жінками означає перетворювати біологію на політику. Який би термін не було вжито, підтекст полягатиме в тому, що чоловік, "з жіночої підлеглості" здобуває вигоду. Ці питання явно шкодять "Чоловічому рухові": "Довіру до руху чоловіків справді досить важко підтримувати. Адже чоловіків масово не пригноблюють; не схоже, щоб у них була жагуча потреба висловлювати якесь спільне невдоволення". Якщо погодитися з цією думкою, то залучені до таких тем соціологи-чоловіки можуть піддатися спокусі покинути все це і заскиглити від жалю. Жінки переконували нас, що ми не повинні вивчати жіноцтво. Вельми справедливо. Тепер вони кажуть, що ми не повинні вивчати

С. 152

чоловіків. Я намагатимусь уникати відповіді на подібні запитання і спробую відповісти: а що ж можуть чоловіки дати світові такого, чого жінки ще не дали? Ця відповідь допоможе знайти ключ до ґендерно-означеної природи соціологічних досліджень. Я доводитиму, зокрема, що розв'язання проблеми залежить перш за все від розуміння того, чим є ґендерний устрій.

Чому чоловік не може бути більше схожим на жінку?

Коротко кажучи, існують два шляхи розгляду проблеми ґендеру: у термінах влади або в термінах відмінностей. Зрозуміло, що вони ґрунтуються не на логічному або практичному розмежуванні, однак справді вказують на загальні тенденції в осягненні ґендерного устрою. Зображуючи це звичними засобами, одержимо модель, подану на рисунку 9.1.

Квадрат 1 включено до схеми лише для формальної її завершеності, оскільки він відображає таке розуміння ґендерного устрою, яке по суті заперечує існування цього устрою як такого. Тут можна навіть ствердити, що ґендер не є аж таким важливим, звичайно, не у порівнянні з іншими характерними ціхами або що він був важливим колись, а в наш час втратив актуальність. У більшості випадків це могло б здатися імпліцитним розумінням ґендеру, яке представлене радше як відсутність чогось, ніж як обґрунтоване виправдання такої відсутності. Навряд чи потрібно доводити, що більшість прибічників саме цієї моделі (якщо її можна так назвати) становитимуть чоловіки. Ясно, що коли б усі погодилися з таким розумінням, не було б і потреби в цій книзі.

У блоці 2 наголос зроблено на відмінних ознаках влади, і головними поняттями тут є "патріархат", "панування", "гноблення" і "експлуатація". Кажучи просто, істотна відмінність між жінками і чоловіками полягає лише в тому, що останні панують над першими. Всі інші відмінності виходять з цієї основної відмінності. Сюди входять біологічні відмінності, оскільки справа полягає не тільки у відмінностях, що існують між чоловіками і жінками, скільки як вони виокремлюються і яке значення їм приписують. Звичайно ж, приписані відмінності між "маскулінним" та "фемінінним" походять з відмінностей, що ґрунтуються на владі та пануванні, а не навпаки.

В цьому випадку і знання є в ідеологічному сенсі ґендеровано-марковане (забарвлене), тобто сприяє, прямо чи опосередковано, приховуванню основних проявів нерівності або гноблення в межах патріархального суспільства. Очевидно, саме тут чоловікам важко дійти розуміння своєї ролі як гнобителів, але це не є неможливим, і в принципі не існує ніяких причин, щоби хоча б деякі чоловіки не змогли осягнути свою роль в патріархальному суспільстві і не шукали шляхів до руйнування

С. 153

цієї системи. Доречно провести паралель з тими представниками до буржуазії, які готові віддати свій розум і досвід до послуг рухові робітничого класу, або з людьми білої раси, які приєднуються до боротьби проти колоніалізму чи расизму – головним чином завдяки розпізнанню сутності і причин "білого гноблення". У нашому випадку, чоловіки в принципі не зроблять якогось особливого внеску в боротьбу проти сексизму або патріархату як такого, хоча ніхто не знайомий так, як вони, із чоловічим способом життя. Звичайно, їхнє "внутрішнє" знання може бути особливо важливим у справі попередження жінок про труднощі, що їх слід очікувати або про слабкість систем, підпорядкованих чоловікам.

Підхід, за якого особливого значення надається владі, схиляє до більшої ліберальності і раціоналістичності. Тут, істотні відмінності між жінкою і чоловіком нечисленні і набувають меншого значення, тож після того, як жінці буде гарантовано повний і рівний доступ до владних і впливових інституцій (повні юридичні, політичні права і права працевлаштування), ті відмінності, що залишаться, втратять істотне значення. Завжди існували (якщо їх можна так назвати) певні домовленості, які підкреслювали існуючі відмінності між жінкою і чоловіком, що їх неможливо усунути ані законодавчо, ані з простого бажання позбутися. Відомо, що в ХІХ столітті навколо природи статевих відмінностей з'являлося багато консервативних і радикальних розумувань, і, схоже, такі дискусії сильно пожвавилися наприкінці ХХ століття. Це могло відбуватися з декількох причин. В інтелектуальному плані – розвиток психоаналізу (в різних напрямах) став могутнім стимулом для дослідження статевих відмінностей на найглибших рівнях; у політичному – очевидний неуспіх спроб законодавчої влади здійснити якісь засадничі зміни в усіх сферах життя чоловіків і жінок викликав необхідність певного перегляду поглядів влади на саму сутність статевих відмінностей у суспільстві. Врешті, варто звернути увагу на те, що розгортання обговорення питань сексу могло привести до зміцнення зв'язків між сексуальністю та соціальним виміром статі, ще раз підкресливши відмінності між жінками і чоловіками. Оскільки ці дискусії, очевидно, мали також певний асоціативний зв'язок з сексуальністю ґеїв та лесбіянок, вони залишаються особливо важливими для дослідження опозиції чоловічого та жіночого. Тож у численних статтях ставиться запитання: як може жінка посідати високу керівну або професійну посаду, водночас вдягаючись і виглядаючи жіночною і "сексуальною".

Отже, існували підходи, котрі певним чином наголошували на статевих відмінностях і котрі звели до мінімуму проблему влади (квадрат З на схемі). Такий підхід може охоплювати загальноприйняті розбіжності між радикальним та консервативним і між оптимізмом та песимізмом. В деяких випадках цей наголос на відмінностях може мати біологічне підґрунтя, хоча не це є в центрі нашої уваги. Відмінності в способах сприйняття світу та існування в ньому, в мисленні і в моральному оцінюванні людських вчинків можна пояснити відмінностями, що існують між жінками і чоловіками. Вони мусять мати дуже глибокі коріння, наприклад у підсвідомості, хоча не слід розглядати їх як цілком незмінні чи невідворотні.

Ясно, що в цьому ідеально-типовому випадку не має бути жодних проблем з "Чоловічими студіями" і вивченням чоловіків й маскулінності самими чоловіками, Справді, це саме те, що чоловіки повинні б зробити. З іншого боку, вивчення чоловіками жінок буде завжди підозрілим. Якщо в минулому чоловікам перешкоджали вивчати їх власний ґендер, то це мабуть меншою мірою пов'язано з питанням влади, і більшою – з засадничими ґендерними відмінностями. Чоловіки неохоче вивчали свою власну стать тому, що чоловіче мислення схильне до універсалізації та

С. 154

абстрагування, а також через неготовність чоловіків досліджувати свої власні почуття та емоції. Схоже, якщо відповідне дослідження чоловіків проведуть таки чоловіки, це буде на користь і чоловікам, і жінкам.

Очевидно, що найбільше проблем чекає нас саме в четвертому квадраті. Тут відмінності і влада є взаємозалежними. Влада спирається на історично вибудовані, але глибоко закорінені ґендерні і статеві відмінності; відмінності зберігаються, посилюються і зміцнюються за допомогою влади. Чоловіки, оскільки вони здійснюють владу або користуються перевагами, що їх надає влада, або поєднують і те, й інше, не мають жодних реальних підстав піддавати критично придивитись до своєї власної діяльності. Далі, глибоко закорінений характер статевих відмінностей означає, що чоловіки не лише нездатні до вивчення або розуміння жінок, але також, через саму природу цих відмінностей у тому, що стосується чоловіків, майже нездатні до вивчення або розуміння самих себе. Що за похмура картина! Навіть якби чоловіки були здатні розвивати критичне вивчення своїх власних дій, сумнівно, що вони спромоглися б створювати щось таке, що жінки хотіли б вислухати або чим зацікавилися.

Подана класифікація є, звичайно, кумедною, хоча приклади для кожної й позиції, мабуть, не так важко зустріти в суспільстві. Ймовірно також, що деякі інтерпретації четвертої позиції є найближчими до характеризування сучасної феміністичної критики. Вона й далі наголошує на владі й нерівності (а патріархат все ще залишається улюбленим поняттям, хоча воно й зазнало серйозної критики), водночас просувається до осягнення сутності статевих відмінностей і далі вивчає їх, почасти для того, щоб зрозуміти глибоко закорінену природу патріархальних структур. Однак, можна припустити, що завжди може існувати певна напруга між розумінням через владу і розумінням відмінності, і що ця пара не може просто співіснувати на рівних. Справа в тому, що будь яка модель влади передбачає взаємовідносини. Говорити про панів і рабів, буржуазію і пролетаріат, білих і чорних та про чоловіків і жінок, означає говорити про взаємини між ними. Коли йдеться про ґендер, а ми маємо на увазі конкретні види взаємин, які є одночасно і абстрактними, і конкретними, структурними і міжособовими. Справді, видається, що владні відносини не виключають існування якихось окремих островків згоди, хай навіть навколо Xбезмежний океан непорозумінь і містифікаціЙ. А це вже якоюсь мірою суперечить деяким більш радикальним поглядам на статеві відмінності.

Далі я хотів би трохи заглибитися в це поняття відмінності, щоб з'ясувати, чи можливе хоч якесь взаємне порозуміння між жінкою і чоловіком. Якщо для такого порозуміння все ж існують певні можливості, якщо чоловіки і жінки все ж не живуть на двох окремих планетах, то чоловіки мають змогу не лише вивчати самих себе, але й повідомляти жінок про свої відкриття й спільно обговорювати їх мабуть, не без взаємної користі.

У своїй праці "Чоловіки у фемінізмі" Жардін вживає метафору, навіяну вивченням мови, заявляючи, що багато чоловіків, перейнятих фемінізмом, перебувають у становищі чужинців, котрі вивчили всі потрібні слова, граматику і часові форми дієслів, але не зовсім розуміють, як все це скласти докупи. Вони завчили словник, але й досі плутаються щодо синтаксису та інтонації.

Ця метафора мене водночас і приваблює, і бентежить. Можливо, багато хто з чоловіків, і я сам, трохи схожі на Елізу Дулітл з "Пігмаліона": старанно побудовану фразу можна легко зруйнувати якимось "чорта з два", або, скажімо, коли ми розмовляємо вивченою мовою чи не занадто правильно, надміру старанно

С. 155

обдумуючи і готуючи свої слова, але без достатньої фразеологічної плавності і свободи. Звертаючись до праць чоловіків про себе та про фемінізм і патріархат, помічаємо їх певну незграбність: бажання догодити, здається, перемагає потребу аналізувати, досліджувати і розуміти.

І все ж ця метафора трохи бентежить. Чи хочуть чоловіки, як, схоже, натякає ця метафора, стати феміністами? Чи слід їм хотіти перетворитися на феміністів? Або, кажучи ширше, чи бажають чоловіки "вдавати жінок", як Дастін Гофман у фільмі "Тутсі"? І, як ми бачили, це веде до нових проблем. Якщо ми погоджуємося з відкриттями в психології за останні десятиліття і, звичайно, з відкриттями в біології, нам слід, за здоровим глуздом дійти висновку, що між жінками і чоловіками існує дуже мало істотних відмінностей, і це дає підставу твердити, що решту відмінностей, які залишаються, можна пояснити суто культурними чинниками; в будь якому випадку спільне в чоловіків і жінок, їхня подібність вражають більше, аніж будь яка відмінність між ними. Це лише один із виявів притаманної науці схильності радше шукати відмінності, аніж досліджувати подібності, що й призвело в минулому до перебільшення значимості цих відмінностей. Можна доводити, що відмінності між "чоловічим" і "жіночим" є культурними конструктами, які звичайно ототожнюються з особами, позначеними як чоловіки і жінки, хоча на практиці ці конструкти – що уявляються як набір чи сукупність ознак – у різних комбінаціях присутні у кожному ґендері. Я, звичайно, припускаю існування часткових збігів у досвіді жінок і чоловіків, як і те, що вони часом можуть співпрацювати і що ті відмінності, які залишаються, не можуть бути завжди ясно висловлені мовою простих конструктів "чоловіків" і "маскулінності". Доведення протилежного схоже, відкриває шлях біологізмові і ессенціалізму, зрештою – якомусь різновиду песимізму.

Чи не є це саме той випадок, коли, відповідно до згаданої метафори, чоловікам і жінкам важко зрозуміти одне одного? Саме так: навіть обмежуючись лише соціологічною літературою, можна знайти багато прикладів, коли справді складається враження, ніби чоловіки і жінки живуть у двох різних світах або користуються двома різними способами пояснення. Доречним прикладом тут буде добре відома дискусія Бернарда про "його" та "її" шлюб. Хоча може також видатися, ніби чоловіки й жінки діють спільно в цілій низці ситуацій, принаймні в нашому суспільстві, – на роботі і на дозвіллі, також у шлюбі та в сексуальних стосунках, і все виглядає так, ніби у більшості практичних повсякденних справ вони досить добре розуміють одне одного. Врешті-решт розуміння, в цьому повсякденному смислі, зовсім не обов'язково означає схвалення або згоду.

Дозвольте навести химерний приклад. Припустімо, що чоловік спромігся аж так змінити свою зовнішність, щоби взяти участь у закритих зборах Британської жіночої соціологічної асоціації. (Підкреслю, що не раджу використовувати такий спосіб дослідження.) Чи "зрозумів" би цей чоловік, про що там ідеться? І що саме слід розуміти під цим "зрозумів"? Оскільки я ніколи не відвідував подібних зборів і, схоже, ніколи не відвідаю, то не зможу відповісти на це запитання навіть приблизно. Однак, коли припустити, що цей наш чоловік достатньо знається на британській соціології, гадаю, що йому буде не так уже складно зрозуміти більшу частину розмов на цих зборах: занепокоєння щодо ґендерного складу різних комітетів, незадоволення вживанням сексистської мови на якомусь із засідань, декілька повідомлень про сексуальні домагання в барі і тощо. Можливо, він не зрозуміє хіба що емоційності, що може бути властива деяким виступам, або того, чому взагалі виникла необхідність провести окремі збори насамперед для жінок.

С. 156

Звичайно, саме тут ми починаємо розкривати принаймні два значення слова "розуміти", значення, які пов'язані з мовною метафорою Жардін, згаданий мною на початку. Я можу потроху освоювати діапазон значень, що містить слово "патріархат" або "сексизм" , і можу почати вживати ці слова в моїх працях чи в щоденних розмовах. Непорозуміння, які можуть виникнути з приводу правильності вживання цих слів, могли б бути залагоджені звичним чином: "О, так, я розумію, про що ви", або ж буде визнано певні відмінності у поглядах.

З іншого боку, цілком можна довести, що існує реальна різниця між можливістю вживати слово "патріархат" в наукових працях (або вдатися до критики цього слова) і знанням з власного досвіду, що таке сексуальні домагання, що означає страх ходити поночі або з'являтися в громадських місцях, що таке дискримінація або "покровительське" ставлення колег, коли ваша думка знецінюється, а винні в цьому, мовляв, гормони. Те ж саме, звичайно, стосується прірви між теоретичним аналізом расизму особами білої раси і повсякденним досвідом загроз, ворожості та дискримінації, або між науковою дискусією про категорію "класу" і життєвим досвідом фізичної праці, безробіття і нестатків. Переді мною, представником середнього класу, білим, чоловіком, є принаймні три перешкоди аби спробувати зрозуміти таке, побудоване головно на досвіді, значення цього слова.

Хоча, навіть тут, можливо, ця прірва не така вже й нездоланною, як це могло видатися на перший погляд. Цю думку можна потвердити кількома прикладами:

а) Юнак-студент найнявся на літні канікули косити траву на газонах у своєму місті. В той час, як цей студент косить траву, якийсь молодик, обіймаючи дівчину, наближається до нього через галявину. Молодик навмисне скеровує свій шлях так, щоб студенту довелося зупинити роботу і відтягти косарку вбік. Вони не обмінялися ні словом, ні поглядом.

б) На автобусній зупинці стоїть юнак і читає книжку. З горбка розв'язною ходою спускається інший юнак, міцної статури, схожий на типового гравця в реґбі. Проминаючи автобусну зупинку, він гучно гавкає. Перший юнак підстрибує з переляку, а другий прямує далі, посміюючись собі.

Ці дві пригоди насправді сталися зі мною. Я згадав їх, коли почув, як декілька жінок з Австралії з подивом розповідали одна одній, як на них у Манчестері дивилися юнаки, коли вони ходили по магазинах або вичікували автобуса на зупинках. Жінки дійшли висновку, що та несподівана поведінка не мала сексуального підґрунтя, а напевне була пов'язана з проявами влади і домінування. Цими прикладами я намагаюся підкреслити, що хоча сексуальне домагання жінок з боку чоловіків, можливо, залишається головною формою такої домінативної поведінки, остання може також проявлятись серед чоловіків і між білими та чорними. Я можу долучити й інші пригоди, наприклад, епізод зі своєї юності, коли я пішов в кіно один, і там якийсь старший чоловік спробував пестити мої ґеніталії.

Мої власні спогади (а я не вважаю їх якимись незвичайними пригодами) узгоджуються з твердженням, що патріархат означає також і панування чоловіка над чоловіком, так само, як і панування жінки над чоловіком, або з працею Коннелла про панівну маскулінність[1]. Цим я не намагаюся стверджувати, що жінка і чоловік мають однаковий досвід у тих чи інших аспектах (існує очевидна різниця між цими, мало схожими пригодами, що траплялися зі мною замолоду і тією більш або менш

С. 157

постійною незахищеністю перед кпинами, знущанням чи справжнім фізичним насильством, що їх багато жінок зазнає протягом більшої частини свого життя), а припустив, що існують точки для порозуміння, достатні для того, щоб відкрити шляхи для спілкування і взаєморозуміння.

Використання метафори з вивчення мови нагадує радше модель "двох культур", оскільки різні мови (дійсні або метафоричні) традиційно сприймаються як ознака культурних відмінностей. Але й тут маємо плутанину: йдеться про чоловіків стосовно жінок – чи про чоловіків стосовно фемінізму? Так чи інакше, це спантеличує, чому чоловіки бажають вивчати "феміністську", або "жіночу" мову? Вони хочуть стати "феміністами" чи жінками або принаймні вдавати таких? Далі я доведу, що може видатися, ніби перше, принаймні сьогодні, суперечить здоровому глуздові, а друге – навряд чи можливе. Так, досвід транссексуалів – чоловіків, що хірургічним шляхом змінили свою стать на жіночу – означає набагато більше, ніж здійснення такої собі операції на ґеніталіях. Навчатися стати жінкою в такий спосіб – довгий і важкий процес, процес, який здатен прояснити звичні уявлення про ґендер і щоденний сексизм; але який не варто сприймати за взірець.

Я хотів би дещо модифікувати використану тут метафору. Це, власне, не питання вивчення (в найширшому значенні) мови фемінізму або жіноцтва. Це радше проблема розуміння власної мови, мови чоловіків і маскулінності. Всім нам відомо, що мовлення і повсякденне вживання мови є щось цілком інше, аніж розуміння суті цієї мови, того, як вона діє, засад, на які вона спирається тощо. Ось чому люди потребують відбути спеціалізовані курси для того, щоб навчати, скажімо, "англійської мови, як іноземної". Це, певним чином, так само важко, як вивчати іншу мову, оскільки для цього потрібно відійти вбік і пильним аналітичним поглядом подивитися на своє власне повсякдення. Саме для цього написано цю книгу.

Інший варіант згаданих мовних аналогій (запропонований мені Дженіт Фінч) можна знайти в деяких скандинавських країнах, як от Данія або Швеція. Тут, і це можна довести, люди говорять "різними" мовами, але ці мови схожі достатньо, щоб мешканці обох країн добре розуміли один одного для задоволення більшості практичних потреб. Відмінності існують, але це не прірва, через яку неможливо побудувати міст. Якби тут не примішувалися проблеми влади, названа аналогія могла би бути точнішою. Непорозуміння, зумовлені "владою", відрізняються від тих, що зумовлені з відмінностями. Останні є наслідком неосвіченості, якої можна позбутися доступними, хоча не завжди простими способами. Джерелом перших є містифікації та ідеології, і позбутися їх важче.

Які ж наслідки матиме ця дискусія для наших роздумів про знання, що їх чоловіки могли б продемонструвати щодо свого становища у світі – знання, яке жінки вже продемонстрували і, більше того, зробили це без ідеологічних перекручень? На мій погляд, відповіді на це питання немає і досі, але гадаю, що вона могла б прозвучати із стриманим оптимізмом. Очевидно, що перш за все потрібно дослідити суто чоловічі інституції, до яких жінки не мають доступу. Тут чоловіків можна розглядати, як "етнографічних шпигунів", що виказують інформацію, яка інакше ніколи не стала б доступною. Потрібно зробити примітку, що зараз ми торкаємося набагато ширшої сфери досліджень, ніж це здавалося на початку. Йдеться не просто про організації, приміром, масонів або лондонські клуби, але й про інші менш формальні чоловічі царини, такі, як робітничі гурти, компанії випивак, врешті, туалети. Таким же чином чоловіки можуть відкрити більший доступ до особливостей свого "внутрішнього" життя (скажімо, наприклад, у сферах пов'язаних з сексуальністю і

С. 158

батьківством) хоча не слід забувати про згадані раніше проблеми залучення надто довірчих підходів.

Проте, якщо ми зосередимось переважно на питаннях влади, а не відмінностей, може з'явитися більше сфер, відкритих для дослідження не тільки чоловіками, але й спільно чоловіками і жінками, хоч би й по черзі, а не разом. Якщо, наприклад, ми вважаємо (як це зроблено у більшості визначень), що питання патріархату пов'язані із стосунками між чоловіками так само, як і між чоловіками і жінками, то з'являється відкритий простір для дальших досліджень. Доволі прості попередні приклади панування чоловіків над чоловіками, можуть бути тут цілком доречні. У чоловіків існують чіткі ієрархічні стосунки – як скороминущі і тимчасові, так і структуровані та тривалі. Вони можуть бути побудовані на засадах сили, сексуальності, достатку або класової приналежності. Справа не в тому, що ці практики і досвід точно збігаються з тими, що існують у стосунках між чоловіками і жінками, а в їх подібності достатній для того, щоб розпочати якийсь обережний діалог. Жінки будуть здатні визначити, де існують відмінності, а де – подібності, і все це разом може допомогти досліджувати зв'язки між обома цими повсякденними проявами влади.

Остання думка збільшує важливість наявності певного кола осіб для вивчення чоловіків і маскулінності, а також умов для проведення таких студій. Це означає, що хоча можуть час від часу ці проблеми доречніше виносити на розгляд і обговорювати у суто чоловічих групах, все більше і більше подібних обговорень мало б відбуватися у змішаних аудиторіях. І це означає також, що, досліджуючи своє власне повсякдення, чоловіки теж повинні продовжити працювати, над змінами в інституціях, де вони працюють, щоб середовище їхніх пошуків було справді різнорідним.

Повернення чоловіка-невидимки

Складається враження, що дослідження "владних" відмінностей між чоловіками як основа для розуміння самої влади і відмінностей між чоловіками і жінками, поверне нас назад, до початків, коли я, що зараз видається природним, наполягав на тому, як важливо писати й говорити про "маскулінність" . Згадаймо, що я зазнав труднощів, коли зіткнувся з питанням "Що це означає – бути чоловіком?" На яку відповідь я сподівався? Звідки мені слід було почати? Може, з біологічних або соціо-статевих процесів? Що означає мати ерекцію або втратити ерекцію; що означає мастурбувати або жити в страху стосовно наслідків мастурбації; що означає мати орґазм або не відчувати орґазму; що означає почути, що хтось став батьком або що хтось не зміг досягнути цієї мети; що означає бути ґеєм або жити з тривогою щодо своєї сексуальної орієнтації – все це і багато іншого могло б стати відправною точкою. Відмінності між чоловіками та можливі часткові співпадіння з досвідом жінок уже вивчаються. Я міг би піти далі, запитуючи, що це – колі тебе навчають вбивати інших людей чи коли ти відмовляєшся брати участь у такому навчанні, що це – коли ти чіпляєшся до когось або коли до тебе чіпляються; що означає перебувати в лазні, повній голих чоловіків або в залі засідань ради директорів, повній чоловіків, занадто ошатно вдягнених. Відмінності множаться, відповіді на первісні запитання весь час відкладаються на потім. Чи не було б найкращим рішенням оголосити, що ми всі різні і що узагальнювати неможливо?

Хоча для такої відповіді можна запропонувати принципові критерії. Вони мабуть з певним видом деконструкціонізму, тобто з усвідомленням культурних відмінностей

С. 159

і відмінностей в межах культури, яку антропологи розглядають і узгоджують значно легше, аніж багато соціологів, пишучи про ґендер (Мооге, 1988). Це, очевидно, узгоджується з дискусіями щодо множинності маскулінностей, як способу уникнути спрощень або зайвої буквалізації предмету нашого дослідження. Чим би не були "чоловіки", вони не є загальною сумою минулого і теперішнього індивідуального досвіду, всіх тих осіб, яких зазвичай визначають як "чоловіків". Хоча важко також знайти якусь сутність маскулінності, спільний для всіх цих окремих особин. Навіть виникнення форми множини поняття "маскулінність" таки натякає принаймні на деякі типові подібності між різними випадками.

У дослідженні спочатку потрібно віднайти певні критерії для якоїсь найпростішої класифікації (вік, фах, сексуальна орієнтація, релігійна приналежність, сімейний стан тощо), тоді ж як більш скрупульозний аналіз мав би виявити якусь залежність чи ієрархії цих елементів. Так, для певного суспільства деякі риси варто розглядати як сукупність, крім того, можна було б виявити, що одні риси є важливішими за інші. В нашому ж суспільстві сюди могли б належати, наприклад, сексуальна орієнтація, фах і сімейний стан. Нарешті, можна було б довести, що в різних суспільствах різною є послідовність розташування и значущість цих рис. Відтак ці певні конструкції і сполучення рис, пов'язаних з чоловіками, поціновуються вище, є більш впливовішими або більш привілейованими за інші.

Почасти це те, що має на увазі Коннелл, коли пише про гегемонію маскулінності, В межах певного суспільства існує безліч маскулінностей, сконструйованих сполученням єдиної характеристики, ґендера, з певними іншими статусами або рисами. Так, гетеросексуальні маскулінності назагал цінуються вище ніж гомосексуальні, одружені (принаймні певного віку люди) вище, ніж неодружені, особи з високим службовим становищем поціновуються вище, ніж їхні підлеглі і так далі. Більше того, якщо вважати ці додаткові складові і статуси незмінними, то певні риси, які можна використати для опису чоловіків, також починають набирати позитивного або негативного значення: сила вивищується над слабкістю, раціональність над емоційністю, активність над пасивністю і так далі.

Способи поєднання і розташування цих рис і статусів все ще можуть спричиняти певні ускладнення. До того ж взаємозв'язки між ними не завжди сталі; не виключені суперечності, пов'язані зі статусом, а це відкриває простір для суперництва та порозуміння. Наприклад, Коннелл у своєму звіті припускає, що гетеросексуальна маскулінність має перевагу над гомосексуальними різновидами. Він визнає очевидним, що це твердження не стосується всіх суспільств, у всі часи. Досить цікавим у цьому контексті є уривок сповіді про школу для хлопчиків з автобіографічного роману Алека Во, "Відблиск юності" (1916 р.): "Це не ознака слабкості або зіпсованості, а свідчення енергії, сили і фізичної витривалості. Раґґер прямує до цього впевненіше, аніж Свінберн, і Кращому Учневі напевне дістануться найкращі хлопчики". Квіґлі твердить, що коли цю книгу було вперше надруковано, скандально ославили її саме ці слова.

Ще один приклад можна навести у зв'язку із вживанням слова "пиха". Я припускаю, що, почувши це слово, більшість людей негайно уявляє собі чоловіка. Це слово іноді вживалося й стосовно жінок – часом про пані Тетчер – але існує ймовірність, що воно сприйматиметься як характерна чоловіча риса. Очевидно, що вона не належить до цінованих. Хоча, зазвичай, для того, щоб на тебе начепили ярлик "пихатий", треба посідати досить високий статус, найвірогіднішими кандидатами на це є: директори шкіл, члени місцевих рад, другорядні політики.

С. 160

Пиха асоціюється із владними повноваженнями, здійсненими однак безглуздо або неналежно. Більше того, в народній культурі, "збити пиху" часто може саме інший чоловік: блазень або той, хто пожбурить торт із кремом. Саме маленький хлопчик гукнув, що Король голий. Народна культура, звичайно, також ґендеровано-означена і схоже, що жінки тихо, або не дуже тихо збивають чоловічу пиху протягом століть.

Ці ілюстрації наведено для того, щоб зробити припущення, що соціальне замовлення на тип маскулінності відповідно до деяких моделей влади, виконується не без утруднень. З одного боку, де лежать межі того "суспільства", про яке ми тут говоримо? Речі більш чи менш прийнятні або нормальні для закритої приватної школи зовсім не обов'язково будуть безпосередньо застосовані у світі поза цією закритою спільнотою. Більше того, існують суперечності між різними статусами та рисами, принаймні потенційно, оскільки суперечності виникають уже при оцінюванні цих рис конкретними особами. Найпалкіший прихильник Рембо має трохи завагатися, коли побачить гурт клонів Рембо, які сунуть у двері поруч. Вартісність якісного аналізу або прискіпливого історичного і літературного аналізу полягає в тому, що вони дають можливість детальніше досліджувати всю цю плутанину і дилеми. Це, зрозуміло, і є своєрідним аналізом чоловіків і маскулінності, який знадобиться нам у майбутньому.

Безсумнівно, людина яка запитала: "Що це означає – бути чоловіком?" – як і багато феміністів, дійде висновку: хоча цю розвідку й можна вважати більш-менш цікавою, проте вона досі ще не дала відповіді на це запитання. Запропонована відповідь: "Але ж все залежить від типу чоловіка, який ви обговорюєте" – насправді не означає, що виклик прийнято. Справді, до цього місця у цьому аналізі ми намагались розглядати чоловіків ізольовано, у їх стосунках між собою. Я вже довів, що це – важливий аспект маскулінності і, ясна річ, патріархату, і тому мало б бути головним напрямом в дослідженні чоловіків і маскулінності. Проте нам слід також розглянути чоловіків у стосунках з жінками. Можна довести, що конструювання маскулінності, відчуття, що ти чоловік або не зовсім чоловік виходять на передній план у стосунках з жінками. Питання про конструювання панівної маскулінності, пов'язане зрештою з контролем і пануванням над жінками. Таким чином, гетеросексуальність має бути узаконена, а гомосексуальність затаврована ганьбою, тому що перша всіляко зміцнює патріархальні інституції, тоді, як остання має розглядатися як така, що може їм загрожувати, принаймні за певних соціальних умов. Вона може бути прийнятною (або ж зігнорованою) хіба що в умовах приватної школи, оскільки її можна пояснити як скороминущу фазу, а ще тому, що в той самий час там існують інші, вартісніші аспекти конструювання чоловічої влади. Пихатий може стати посміховиськом серед чоловіків тому, що, вірогідно, він занадто ревно демонструє механізми чоловічої влади та й саму її суть. Збиваючи таку пиху кпинами або грубими жартами, ми усуваємо цю потенційну загрозу, одночасно залишаючи недоторканими реальні інституції чоловічого панування.

Тут я паралельно розробляю дві теми. На більш структурному рівні я повторюю тезу, що поняття патріархату стосується водночас пануванням і чоловіків над жінками, і деяких чоловіків над деякими чоловіками, а також зв'язків між цими двома типами панування. Я не згідний з твердженнями, що стосунки між чоловіками можна зрозуміти лише з точки зору ширшого панування чоловіків над жінками; я впевнений, що деякі чоловічі звички і дії є відносно автономними. Так, я не думаю,

С. 161

що хуліганство або бійки хлопців на спортивному майданчику є просто репетицією застосування влади щодо жінок, і не вірю, що війни, які переважно ведуть чоловіки, можна легко пояснити, застосовуючи поняття відтворення або зміцнення патріархату.

А на рівні взаємодії я розглядаю конструювання чоловіків і жінок (особливо чоловіків) у їх взаєминах під час щоденної соціальної взаємодії. Так, отримати вичерпну відповідь на питання, що це таке – бути чоловіком, можна лише у контексті зіткнень на ґендерному рівні, де підкреслюється статева або ґендерна відмінності. На практиці таким може бути майже кожне зіткнення, в якому беруть участь чоловік і жінка, хоча ступінь гостроти тут може бути різним. Окрім того, ці зіткнення можуть бути опосередкованими. Відчуття маскулінності може виникнути перед світлиною красуні зірки, зображенням жінки, яка підкреслює свої відмінності (волосся, губи, груди, стегна), наголошуючи, що є істотою для чоловіків, яка пасивно сприймає пильний чоловічий погляд. Під час обміну образами, коли поставлено під сумнів його ґендерну чи сексуальну орієнтацію, хлопець може кинути виклик іншому хлопцеві або навіть почати бійку. Або, знову таки, сержант у навчальному підрозділі може сказати необстріляним рекрутам, що вони крокують, як натовп старих баб. (В британському війську, комплект для шиття, який солдати носили з собою, щоб зашивати уніформу і пришивати ґудзики, називався "хатня господиня") .

Таким чином, на одному рівні я бачу маскулінність як щось таке, що частково виникає із ґендерних зіткнень і частково є складовою цих зіткнень. Як це викладав Мейлер у притаманній йому манері: "Маскулінність – це не щось дане, іноді з цим народжуються, а іноді здобувають ... і здобувають, з честю перемагаючи в маленьких двобоях" . Це цікаво тому, що тоді, як Мейлер, здається, приймає інтераціоністський підхід до маскулінності, він, водночас, виразно пропагує одну з ідеологічних версій панівної маскулінності. Розглядаючи ґендер в контексті сім'ї, Томсон і Волкер пристають до іншого варіанту інтеракціонізму або підходу, заснованого на ідеї взаємин: "Щось пробуджене, створене і день-у-день підтримуване почерез взаємодію між членами сім'ї". Це, звичайно, не означає, що окремі індивіди мають повну свободу у тому, який варіант маскулінності вони виявляють або гамують при конкретних зіткненнях. Як ми бачили, будь яке суспільство має низку історично сформованих типів маскулінності, які розташовані ієрархічно та ще й майже завжди непорушно. Таким чином, винесені на розгляд варіанти маскулінності мають подвійну обумовленість – потребами конкретної ситуації і великою кількістю доступних та престижних маскулінностей. Вони також певною мірою зумовлені історично, зважаючи на те, якою мірою питання маскулінності висунуті на передній план, прискіпливо вивчаються чи представлені як проблема. Здебільшого, припускаю, у багатьох випадках, це просто не становить проблему. Це відображає ширшу структуру патріархального суспільства, зазвичай не спонукає своїх чоловіків, на противагу жінкам, відчути свій ґендер як проблему. Хоча, як ми бачили, певні обставини, спричинені взаємодією чи структурою, можуть вивести на кін чоловіків і маскулінність. Чільну роль може відіграти низка обставин, зумовлених зростанням феміністської критики. Єдиною, безсумнівно незадовільною, відповіддю на запитання "Що означає – бути чоловіком?" може стати: "А хто запитує?".

С. 162

Новий чоловік і постмодерний чоловік

У вирі сучасних публікацій – книжок і статей – доволі звичним стало створення образу так званого "Нового чоловіка". Іноді повідомляється, що його бачили живцем. До цього часто ставляться здебільшого так само, як до повідомлень, ніби хтось бачив в англійській глибинці страуса ему або пуму, і сприймають радше як наслідок "літнього неврожаю" новин у журналістів. Інші, налаштовані більш історично, можуть засвідчити, що Новий чоловік не такий вже й новий. Годсон повідомляє, що Джордж Бернард Шоу згадував Нового чоловіка ще 1903 року, а одному з досліджень літератури вісімнадцятого століття не лише наводиться приклад виявлення цього різновиду, але й висвітлюються деякі цікаві двозначності:

Можливо, дедалі більший наголос на стосунках між батьком і донькою у ХVIІІ столітті можна розглядати як симптоматичний стосовно спроб чоловіка ХVIІІ століття стати менш агресивним, більш "жіночним", добрішим (у сучасному розумінні) .... Якщо донька по-дитячому чарівна у своїй довірливості, щирості, покірності, то батькові також дозволено бути люблячим, м'яким і ніжним. Фактично батько повинен здобути собі авторитет (навіть право руйнувати) через ніжність; прямолінійний авторитаризм замінено чимось на кшталт емоційного шантажу.

Незалежно від того, чи існує він як щось достатньо чисельне, щоб спричиняти якісь справжні заміни, очевидно, що цього Нового чоловіка складено з багатьох характерних рис. Наголос зроблено перш за все на ніжності та емоційності. Нового чоловіка уявляють більш лагідним і здатним висловити свої почуття та поділитися ними, особливо з іншими чоловіками. Він ніжніший і схильний уникати явних чи насильницьких виявів агресії; Рембо сприймається загалом як взірець небажаної поведінки. Щодо діяльності, то Нового Чоловіка вважають більше готовим братися до виконання хатніх обов'язків, зокрема тих, що пов'язані з батьківством. Сучасна іконографія збагатилася незліченою кількістю зображень оголених до пояса чоловіків, що притискають до себе немовлят. Стосовно, то, знову ж, розраховують, що Новий чоловік більше цікавиться одягом, тканинами, макіяжем і предметами туалету. Від Нового чоловіка в політиці очікують, щоб він брав участь у Чоловічих спілках і рішуче боровся з сексизмом** за місцем праці і в громадських місцях.

Заради справедливості слід сказати, що в більшості із сучасних соціологічних досліджень, так само як і в журналістських розслідуваннях, насправді помітне досить скептичне ставлення до цього Чоловіка і до повідомлень, ніби його бачили живцем. Свідчення щодо дієвих змін у житті, на противагу до стилю поведінки, важко отримати – почасти через загальну відсутність історичного підґрунтя. Норвезький соціолог, підсумовуючи результати дослідження, проведеного в різних країнах по всій Європі, доходить песимістичного висновку:

Ніде в отриманих нами даних ми не знайшли ознак зміни в моделях поведінки чоловіків, які могли б засвідчити таку трансформацію чоловічої ґендерної ролі, яка відповідала б визначенню "рівна участь" – ні в старших, ні в молодших вікових групах, ні в соціалістичних, ані в капіталістичних країнах.

Це, мабуть, справедливо, хоча і не сказано, як далеко сягнули чоловіки, прямуючи до "рівної участі", якщо вони взагалі це робили. А якщо ми вийдемо за

С. 163

межі хатнього господарства, то побачимо, що дослідження Нового чоловіка зіштовхуються з дослідженням зустрічних чоловічих "ударів" по фемінізмові.

У дискусіях про Нового чоловіка вималювалася ще більш неясна постать такого собі "Постмодерного чоловіка". Якась із версій завжди починається з визнання того, що "ґендерний" устрій відображає одну із провідних "надвеликих наративів" про минуле і сучасне, і, водночас, його можна поставити під сумнів і подрібнити на догоду плюралізмові й переривності, які звично пов'язуються з постмодернізмом. Конкретніше це було подано деякими критиками-феміністами як різновид "критичне перевдягання в одяг представника протилежної статі" або "здобування часточки іншого". Постмодерному чоловікові важко визначити, що означає бути чоловіком – почасти тому, що він витрачає щораз більше часу, намагаючись стати жінкою, – або второпати, що значить бути жінкою. Іноді це може виглядати, як буквальне вдягання жіночої сукні, але, ймовірніше, це – грайливе осягання різниці між фемінінністю і маскулінністю в багатьох сферах культури виробництва і споживання.

Цей рух є дещо парадоксальним. Насамперед, більшість авторів, яким посіли вищі сфери в теорії постмодернізму – це чоловіки. Більше того, прийнятий стиль теоретизування дуже близький до панівної маскулінної моделі: він абстрактний, часто "складний", виокремлений і безсторонній. У пошуках більш вимушених варіантів деконструкції часто доводиться звертатися до феміністських праць. Зрозуміло, що ці дискусії навколо чоловіків і постмодернізму не уникають феміністської критики: "Постмодерністські мислителі захищають патріархат від краху тим, що намагаються не бути чоловіками. В жіночому одязі, вони швидше мавпують жіноцтво, аніж обмірковують своє місце як чоловіків у морально застарілому патріархаті". Звичайно, критики Геллоп можна було б дуже влучно застосувати до багатьох сучасних дебатів стосовно чоловіків і маскулінності. Проте, було б, мабуть, помилкою робити поквапливі висновки. Дослідження множинності маскулінностей, як теоретичні, так і практичні, є початком критики панівного наративу про "ґендерний" устрій. Очевидною є небезпека переродження, наприклад, у щось на кшталт аполітичного споживацтва, особливо в межах пануючих умонастроїв. До здобутків належать початки усвідомлення потенційної різноманітності людських виявів і досвіду, яку дуже неповно відображає поділ всього світу на суто чоловіче і суто жіноче.

Що ж ми розглядаємо?

Як змалювати коло видів діяльності, до яких нині залучено чоловіків і декотрих жінок, у нашому критичному дослідженні чоловіків і маскулінності? Останніми роками обговорення зосередилося на вживанні поняття "Чоловічі студії", бо вже саме це поняття провіщає нові академічні напрями. В Британії, видається, чоловіки загалом не схвалюють цей термін, так само як і феміністки. Причини цього, ретельно досліджені в інших роботах, можуть бути коротко узагальнені так: існує небезпека, що "Чоловічі студії" відтягнуть на себе обмежені вже тепер кошти і ресурси, які інакше могли б бути використані на феміністські, жіночі або ґендерні дослідження; існує побоювання, що це знову може винести теорії і праці жінок на задвірки, на користь новішого і переважно чоловічого канону; існують побоювання, що це може перерости в утворення ще одного чоловічого клубу з усіма можливими

С. 164

негативними наслідками. Всі ці тривоги і страхи є виправданими, хоча, щиро кажучи, це саме той випадок, коли більшість тих, хто вживав термін "Чоловічі студії" , також свідомі згаданих небезпек.

Які ж альтернативи залишаться, якщо ми знімемо вивіску "Чоловічі студії"? Хоча деякі чоловіки можуть віддати перевагу термінові "феміністика" або "феміністські студії", слід визнати, що цей термін буде навіть менш відповідним, хоч би яким відповідним він міг бути в минулому. Певну кількість прибічників мають "Ґендерні студії", хоча, можливо, в цьому терміні бракує чогось критичного, що передбачено в деяких інших назвах. "Критика чоловіків" – термін, якому віддає перевагу Хіерн, – можливо, найбільше відповідає тому, що чоловіки фактично розглядають, хоча цього було б, мабуть, замало, щоб зробити його назвою курсу лекцій (Hearn, 1989b). Звичайно, така назва поєднує визнання того, що головна увага зосереджена на чоловіках і їхньому способі життя, і того, що існують виразні статево-політичні підтексти цього визнання.

Як на мене, добре зрозумілими є дві речі. Перше – це те, що й досі багато чого потрібно зробити для вивчення чоловіків і маскулінності, і що в цьому криються і можливості, і небезпеки. Можливості було до певної міри досліджено в цій книжці, цінність якої хоча б у тому, що вона відсилає читача до інших текстів і до інших праць, а також спонукає до обмірковування нових ділянок дослідження до або критичного аналізу. Небезпека, можливо, полягає в тому, що ці пошуки можуть стати занадто спокусливими. Я був зачарований спектром проблем, що винесли на поверхню ці розробки в галузі ґендерних студій, загадками, що з'явилися, і міріадами можливостей для подальшого дослідження і вивчення. Хоча, водночас, я не впевнений, чи хочу, аби мене занадто ототожнювали з цим видом діяльності. Інша частина моєї свідомості застерігає: хоча ґендер (а в нашому випадку маскулінність) є важливим, але це ще не все. Існує вірогідність, що абсолютно ефективна "Критика чоловіків" стане саморуйнацією, тобто залишаться лише соціологічні, історичні чи якісь інші студії, котрі розглядатимуть ґендер як щось самоочевидне.

Інший момент, на якому я хотів би наголосити, полягає в тому, що навколо ґендерної сфери, безсумнівно, щось відбувається і в теорії, і на практиці, і що здебільшого це варте схвалення. Головним свідченням поступу є дедалі більше визнання, принаймні в більшості країн Заходу, того факту, що нема сфер людського життя, яких не стосувалися б якимось чином, проблеми зв'язку ґендеру і влади. Це просування вперед супроводжують свої неясності і свої небезпеки – з них було досліджено раніше. Давно відомо, що майже всі ці питання виносилися на порядок денний жінками-феміністками: сексуальні зазіхання, насильство в сім'ї, ґвалтування в шлюбі, виключно чоловічі офіційні і неофіційні стилі поведінки й інституції тощо. Цей перелік великий, якщо не безкінечний. Але наразі чоловіки також відреагували на ці проблеми – в різний спосіб і різною мірою. Багато розвідок було досить влучно присвячено неповноті і неадекватності такого способу реагування. Але, схоже, мало хто сумнівається, що ці відгуки триватимуть і що "критика чоловіків", чи як іще комусь заманеться це назвати, відіграє свою скромну роль у розвитку людської свободи.

З англійської переклав Сергій Снігур

*Ця стаття є розділом книги David H.J. Morgan Discovering Men. – NY – London, 1992. – pp.187-221.

[1] Connel Robert. Gender and Power: Society, the Person and Sexual Politics. Stanford, 1987.

** Сексизм – дискримінація за ознакою статі. Термін утворений за аналогією до терміну "расизм". (Прим. ред.)

обговорити на Перекладацькому форумі