Юрій ЖЛУКТЕНКО (про нього)

назад, на Першу сторінку
назад, на Статті на перекладацьку тематику

 

Роксоляна ЗОРІВЧАК

ЖИТТЯ ВІДДАНЕ СЛОВУ

Люди круто жили. Люди в сонце ходили
І державу науки несли на плечах...

І. Драч

Нещодавно філологічна громадськість України відзначала вісімдесятиріччя від дня народження видатного мовознавця, доктора філологічних наук, професора Юрія Олексійовича Жлуктенка. Уся наукова діяльність ученого, надзвичайно широке коло його творчих інтересів і масштабність наукового доробку сприяли активізації українського мовознавства в контексті світової науки, поглибленню заходознавчих студій і значному розвиткові іноземної філології в Україні. Професор постійно дбав про джерела збагачення інтелектуального потенціалу нації, у дуже складні часи був активним носієм ідеї національного відродження у науці. Його породив наш рідний край, його виховували й формували суворі умови цього краю, він його невід'ємна частина.

Ю. О. Жлуктенко народився 31 серпня 1915 р. в селі Олександрівка на Січеславщині в хліборобській родині, де був шостим з одинадцяти дітей. Біля колиски його душі стояли українська пісня і дума, роздолля степового краю, а ще – та співучо-плавка степова говірка, барви і звуки якої стали провідниками-провісниками його покликання, підказали тернистий, але й шляхетно-вдячний з огляду на досягнуте згодом, шлях дослідника-мовознавця. Родина майбутнього вченого належала до хліборобної еліти нації, він же став гордістю її інтелекту. З шістнадцятирічного віку почав свій трудовий стаж на шахті «Центральна» Донецької області. У 1937 р. Юрій Жлуктенко вступив до Київського державного університету на перший курс новоствореного факультету західноєвропейських мов і літератур, першим деканом якого був проф. І. В. Шаровольський – автор праць про західноєвропейську літературу Середньовіччя, про народну латину як основу романських МО,В, перекладач українською мовою «Утопії» Т. Мора. В університеті юнакові поталанило слухати лекції академіка М. Я. Калиновича, професорів С. В. Савченка й А. П. Шамрая.

Війна перервала навчання: у червні 1941 р. Ю. Жлуктенко одягнув військову форму, У 1946 р., коли позаду були вже виснажливі фронтові дороги, він закінчив університет. Збирався стати літературознавцем. Став мовознавцем, одначе завжди був далекий від лінгвоцентризму. 1954 р. Юрій Олексійович захистив кандидатську дисертацію на тему «Дієслівні постфікси в сучасній англійській мові» в Першому Московському педінституті іноземних мов, у 1968 р. – докторську «Українсько-англійські міжмовні відносини в США і Канаді» в Ленінградському державному університеті.

Працював на кафедрі іноземних мов у Київському політехнічному інституті, завідував кафедрою іноземних мов Київського інституту народного господарства. Але найдовше був пов'язаний з Інститутом мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР, де в 1975-1980 рр. очолював створений ним відділ романо-германського мовознавства, а в 1988-1989 рр. працював провідним науковим співробітником у відділі загального мовознавства. Чимало років Ю. Жлуктенко був деканом факультету романо-германської філології (1968-1977) Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, завідувачем та професором кафедри англійської філології, головою Спеціалізованої ради для захисту докторських та кандидатських дисертацій. Був також багаторічним головою редколегії серійних видань Київського університету, членом редколегій журналу «Мовознавство» і збірника «Іноземна філологія» при Львівському університеті. Як член редколегії заснованого в 1979 р. постійного друкованого органу з перекладознавства в Україні – «Теорія і практика перекладу», він намагався, щоб у центрі уваги авторів була передусім українська література: те, що і як вона засвоює, чим живиться, і те, що і яким чином віддає.

Протягом кількох десятиріч Ю. О. Жлуктенко докладав зусиль для становлення наукового філологічного життя в Україні, зокрема, у германістиці та романістиці. Він був людиною енциклопедичних знань, щирої вдачі, надзвичайної доброзичливості, принциповості й вимогливості, невсипущої енергії. «У нас немає в Україні» – ці болючі слова були стимулом для Професора: треба працювати, розвивати науку, щоб можна було сказати: «У нас є в Україні». Він зумів багатьох обпалити невситимою жагою творчого пошуку та терпляче допомагав не одному початківцю зіп'ятися на ноги й підійматися по крутойдучих стежинах науки. Як найкоштовнішу реалію зберігаю листи Професора, а серед них і лист від 28 січня 1973 р., в якому Юрій Олексійович учив мене, як оформляти машинопис з технічного боку: як позначати ті місця, що слід набрати курсивом чи в розрядку і т. і. Учив своїх послідовників не тільки фахових справ. Учив правдивості, самовимогливості, невибагливості і скромності.

Професор був науковим керівником 46 кандидатських дисертацій, допомагав у виборі теми та в праці над докторськими дисертаціями майже всім теперішнім докторам наук України, германістам та романістам. А скільки разів виступав опонентом на захистах дисертацій, кандидатських та докторських, скільки симпозіумів та конференцій організував – того й не злічити. Намагаючись відновити традиції орієнталістики в Україні, він домігся організації груп для вивчення китайської, японської та арабської мов у Київському університеті. А зробити це було дуже складно: треба було знайти викладачів, «добитися», як кажуть у нас, квартир та прописок для них, потрібен був дозвіл Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти СРСР. Юрій Олексійович писав з цього приводу. «Наше МВССО виявилося в цих питаннях надто боязким і нерішучим. Часом взагалі сумніваєшся, навіщо ця інстанція затверджена». Великі заслуги Професора й на педагогічній ниві: він виплекав та загартував чималий загін висококваліфікованих учителів-германістів.

Перша друкована праця Ю. О. Жлуктенка – рецензія на самовчитель латвійської мови Н. Паегле – датується 1947 р. Сторінки «Мовознавства» за 1990 р. засвідчують плідну працю уже важко хворого вченого в останні місяці його життя. Так, у ч. 1 за 1990 р. уміщено статтю І. Огієнка «Про українські приголосні», що її підготував до друку Ю. О. Жлуктенко; у числі другому – рецензію Професора на тритомний довідник «современные зарубежные лингвисты», що його видав Інститут наукової інформації АН СРСР (М., 1981-1989); у числі четвертому – статтю «Сучасні проблеми теорії і практики мовного планування». У 1991 р. опубліковано окремим виданням його працю про академіка М. Калиновича за редакцією Л. Паламарчука (теж, на жаль, уже покійного). За 43 роки наукової діяльності Ю. О. Жлуктенко опублікував 250 наукових праць, був редактором та рецензентом багатьох вартісних видань.

Винятковий діапазон наукових інтересів Професора, багатоаспектні й різнобічні його, сповнені лінгвістичної спостережливості та творчих роздумів, праці, що є та будуть зразком наукової довершеності для багатьох поколінь філологів. У численних галузях української філологічної науки, зокрема в загальному мовознавстві, германістиці, соціолінгвістиці, контрастивній лінгвістиці, методиці викладання іноземних мов, психолінгвістиці, перекладознавстві, лексикографії, учений часто був першопрохідцем у незвіданих просторах. Мислячи категоріями світової науки, він намагався підіймати до найвищого рівня рідну філологію, розумів необхідність вивчати рідну мову, рідну словесність у світовому філологічному контексті.

Брак навчальної літератури у післявоєнні роки змусив Ю. О. Жлуктенка систематично видавати підручники, науково-методичні посібники, довідники з граматики англійської, французької, німецької мов. У 1965 р. Юрій Олексійович стажувався у Джорджтаунському університеті у Вашингтоні (це був єдиний випадок, коли вчений мав змогу побувати в англомовному світі і загалом за кордоном), де прослухав курс лекцій з методики викладання англійської мови відомих американських лінгвістів, структуралістів та методистів, Ч. Фріза й Р. Ладо, що зробили також чималий внесок у розвиток констрастивної лінгвістики. За курсом цих лекцій та на основі наукових праць і підручників названих авторів учений публікує в 1969 р. дуже вартісний посібник «Навчання іноземних мов за методичною системою Ч. Фріза – Р. Ладо». У книзі докладно висвітлено суть цієї аудіо-лінгвальної методичної сисеми, пробблеми навчання вимови й прищеплення розмовних навичок, використання звукотехнічних засобів у навчальному процесі, а також систему перевірки знань і контролю засвоєння учнями іноземної мови. Український дослідник підкреслює, що, попри окремі недоліки методичної системи Ч. Фріза й Р. Ладо (заперечення необхідності вивчати правила, граматичні терміни й парадигми; великий розрив між навчанням усної мови й письма тощо), у ній є чимало позитивного, зокрема основна концепція, згідно з якою в основі навчання іноземної мови повинен лежати науковий аналіз її структури у зіставленні із структурою рідної мови учнів. Уже сама поява українською мовою праці про вчення Ч. Фріза та Р. Ладо була позитивним явищем.

У 1974 р. виходить написаний Ю. О. Жлуктенком та Т. А. Яворською підручник «Вступ до германського мовознавства» (друге доповнене видання -1978 р., третє-1986 р.). У ньому подано матеріал, необхідний для вивчення таких фахових дисциплін, як історія мови, теоретична й практична граматика, теоретична фонетика, лексикологія і стилістика англійської і німецької мов.

Ю. О. Жлуктенко започаткував в українській науці контрастивну лінгвістику, дослідження мовних контактів та взаємодії мов. Найглибше досліджував учений англо-українські та німецько-українські зв'язки. Для опрацювання методології контрастивних досліджень широко використовував здобутки польської, американської, угорської шкіл контрастивістики (а в ці роки було це, делікатно висловлюючись, надзвичайно складно).

У 1960 р. Ю. О. Жлуктенко публікує першу в лінгвістиці «Порівняльну граматику англійської та української мов», присвячену контрастивному аналізу англійської мови у порівнянні з українською на граматичному рівні, оскільки граматика – це та ділянка, де можна найкраще узагальнити факти з різних мов, знайти для них «спільні знаменники», риси збігу та розходження. Автор приділяє велику увагу типології розходжень, що важливо для практики перекладу.

1977 р. за редакцією проф. Ю. О. Жлуктенка побачив світ навчальний посібник «Німецько-українські мовні паралелі (Порівняльно-типологічна граматика)». У першому його розділі під заголовком «Синхронно-порівняльна, або конфронтативна, лінгвістика» учений викладає основану концепцію зіставних досліджень. Чимале значення для розвитку контрастивних студій в Україні (зокрема в ужитковому аспекті – щодо методики викладання іноземних мов) мав збірник «Нариси з контрастивної лінгвістики» (1979), відповідальним редактором та одним з авторів (розділ «Контрастивний аналіз як прийом мовного дослідження») якого був Ю. О. Жлуктенко. Теоретичним засадам контрастивістики присвятив учений чимало статей, зокрема: «Контрастивна лінгвістика. Проблеми і перспективи» (1976, у співавторстві з В. Н. Бубликом), «Контрастивна лінгвістика і типологія» (1977), «Про деякі питання контрастивного аналізу мов» (1978), «Контрастивний аналіз текстів» (1979), «Інтернаціоналізм в процесах зіткнення мов» (1980), «Аспекти контрастивної лексикології» (1989). У них Професор уперше в історії зіставних досліджень розробив концепцію констрастивної лексикології, обґрунтував її принципи й методи. У 1981 р. з ініціативи та за редакцією вченого входить колективна монографія «Порівняльні дослідження з граматики англійської, української та російської мов». Ю. О. Жлуктенко написав до неї розділи «Основи контрастивного аналізу мов», «Числівник», «Складне речення». У монографії подаються наслідки проведеного унілатерального контрастивного аналізу англійської мови стосовно української та російської. «Сидимо над порівняльною граматикою ... Найбільше клопоту завдає її тримовність. Якби дві мови – англійська й українська – було б і легше, і чіткіше», – писав Професор у листі до мене 8 липня 1979 р.

Ю. О. Жлуктенко – перший учений України, що (враховуючи тодішні прескладні обставини) наважився досліджувати канадський та американський територіальні варіанти української мови з погляду лінгвістики та соціолінгвістики. Його монографія «Українсько-англійські міжмовні відносини. Українська мова у США і Канаді» (1964) – перше дослідження (у повному розумінні цього слова) взаємин між українською та англійською мовами в англомовному світі. В ній обґрунтовуються теоретичні проблеми, пов'язані з контактами мов та двомовністю, висвітлюються соціально-історичні умови, у яких мова вихідців з України взаємодіє з панівною англійською мовою, вивчаються явища граматичної та лексичної інтерпретації, взаємодія фонетичних систем двох мов. Тут же вміщено словник англіцизмів у мовленні українських іммігрантів, що налічує 800 слів та словосполук. У 1966 р. дослідник публікує монографію «Мовні контакти. Проблеми інтеррлінгвістики», присвячену основним питанням взаємодії мов. У ній розглядаються різні види впливу однієї мови на іншу, умови, в яких відбуваються мовні контакти, досліджується суть двомовності та її різновидів (індивідуальна двомовність, групова та ін.). Дослідник розглядає мовні контакти як важливий зовнішньомовний чинник розвитку окремої лінгвальної системи.

Статусу української мови в лінгвальній ситуації США та Канади, синтаксичним та лексичним впливам англійської мови на українську іммігрантську мову, топоніміці Канади присвятив учений низку статей («Становище мов іммігрантських національних груп у Сполучених Штатах Америки», 1971; «Українізми в топоніміці Канади», 1971; «Англійські синтаксичні впливи в мовленні українців США і Канади», 1973; «Канадський національний варіант англійської мови й поняття канадизму», 1975 та ін.) і монографію «Українська мова на лінгвістичній карті Канади» (1990). У цій опублікованій посмертно монографії учений розглядає найважливіші демографічні та мовно-культурні характеристики сучасної української етнічної групи в Канаді: її кількісний склад, територіальне розміщення, соціальний та культурно-освітній рівень, ступінь збереження етнічних ознак. Показано відмінності в писемній і розмовній форумах канадсько-українського мовлення, значний вплив панівної англійської мови. "Наводяться численні факти вживання в англійських контекстах українських слів і словосполучень. У цій праці, як і в попередніх студіях про українсько-англійські зв'язки, автор переконливо доводив, що двомовність вихідців з України не обов’язково веде до вторинної одномовності, тобто до повного переходу на англійську мову, оскільки двомовці, як правило, розподіляють функції двох мов, закріпляючи за ними певні сфери вжитку. Ця теза Юрія Олексійовича спростовувала поширену в соціолінгвістиці концепцію зміни мови як обов'язкового й неминучого стану розвитку двомовності (т. зв. «Ianguage shift», див. праці У. Вайнрайха та ін.).

Започатковуючи методику викладання української мови для англомовлян, Ю. О. Жлуктенко написав (у співавторстві з Н. І. Тоцькою та Т. К. Молодід) підручник української мови для англомовних студентів вищих навчальних закладів – «Ukrainian» (два видання: 1973, 1978). У 1989 р. разом з Н. І. Тоцькою він опублікував посібник «Початковий курс української мови» – «Elementary Ukrainian». Оці видання відзначаються надзвичайно послідовною методикою викладу з урахуванням контрастивного аналізу української та англійської мов на всіх лінгвальних рівнях, глибинним знанням української мови та українського побуту, орієнтацією на кодифіковані норми української мови. А видавати Їх в умовах тоталітарного режиму було ой як нелегко. «Нарешті з'явився сигнальний примірник нашого підручника української мови «Ukrainian», – писав Ю. О. Жлуктенко у листі до авторки цієї статті від 10 грудня 1973 р. – обскубаного до невпізнанності, але все ж з деякими ознаками колишнього оригіналу. Звичайно сигнальний примірник не є прийнято довго затримувати, але цього разу сталося не так. Понад два тижні носили ми різні попередні видання до ЛІТ’у, намагаючись врятувати герб Києва, але нам так і не пощастило: герб зняли. Види Києва, які сто разів раніше друкувалися, тепер здалися знятими «з пташиного польоту» і т. д. Ще ціла низка інших причіпок, і вже готових кілька тисяч книжок тепер будуть розривати і міняти в них різні частини».

Приємно повідомити, що наприкінці 1996 р. повинно вийти третє видання «Ukrainian» у видавництві «Вища школа» в доопрацюванні Н. І. Тоцької та О. В. Палки. Відрадно й те, що над підручниками української мови працюють тепер в англомовному світі мовознавці неукраїнського походження. Так, у престижному британському видавництві Routledge у 1994 р. вийшов підручник «Colloquial Ukrainian» («Українська мова: Розмовний курс»), написаний Я. Пресом та С. Пугом. Безперечно, для цього потрібно було, щоб Україна з'явилася як самостійна держава на політичній карті світу.

Поруч з російськими дослідниками Г. В. Степановим, О. Д. Швейцером, А. І. Домашнєвим, О. О. Леонтьєвим, плідно працював Професор зі своїми учнями в соціолінгвістиці, розроблюючи теорію варіативності літературних мов та інші ключові проблеми. Створена ним соціолінгвістична школа дістала міжнародне визнання, передусім завдяки глибокій розробці проблем функціонування та розвитку різних типів мовлення у конкретному соціальному контексті. Випрацювані у ній методологічні підходи та методику аналізу можна застосовувати при вивченні маловідомих мовних ареалів та у подальшій розбудові типології мовних ситуацій та станів. У 1979 р. за редакцією Ю. О. Жлуктенка та О. О. Леонтьєва у видавництві Київського університету виходить колективна монографія «Психолингвистическая и лингвистическая природа текста и особенности его восприятия». У 1981 р. за редакцією Ю. О. Жлуктенка опубліковано колективну монографію «варианты полинациональныx литературных языков» (російська мова монографії відображає поширені в ті роки тенденції – з боку всесильних чиновників-ідеологів – виганяти українську мову з науки, прикриваючись необхідністю зібрати якомога більший тираж). У ній Ю. О. Жлуктенку належить вступний розділ «Теорія національних варіантів мови» та (у співавторстві з Н. М. Биховець) дослідження канадського національного варіанту англійської мови. У цих працях учений аргументовано відстоював право етномовних меншин на культурну самобутність і збереження власної мови, викриваючи феномен т. зв. «мовного імперіалізму». Погодьмось: в умовах тоталітарного режиму науково випрацьовувати такі концепції було великою сміливістю.

Чимало праць ученого присвячено англійській мові з погляду соціолінгвістики. Це, зокрема, стаття «Мовна ситуація і мовна політика Великобританії» (1985), дослідження «Варіативність англійської мови Великобританії» (1988). У цих працях автор на багатому фактажі доводить, що англійську мову Великобританії можна лише умовно вважати єдиною мовною системою. Насправді вона охоплює цілий ряд різновидів: від усної і писемної форми стандартної мови, включаючи її регіональні типи, до субстандартів, територіальних та соціальних діалектів. Англійському художньому мовленню з погляду взаємодії мов присвячено статтю «Арабська лексика в творах Джеймса Олдріджа» (1975). За редакцією Ю. О. Жлуктенка в 1983 р. опубліковано колективну монографію, присвячену неологізмам англійської мови, у якій він також є автором трьох розділів.

Перекладознавчі розвідки Професора – «Серійні аналогічні неологізми як проблема перекладу» (1984, співавтор – А. Ю. Татуян), «Слово о полку Ігореві» в англійському перекладі (1985), «Англійська антологія української радянської поезії» (1987), «Діяльність академіка М. Я. Калиновича в галузі художнього перекладу» (1987), «Мов промінь сонця: Твори Шевченка в Нідерландах (фризькою мовою)» (1988), «Проблеми іншомовної інтерпретації Шевченкового слова» (1989) – відзначаються багатством фактажу, глибокими й вивіреними теоретичними узагальненнями, новизною у підході до досліджуваної проблеми, тонким відчуттям слова в його структурно-семантичних і стилістичних зв'язках, у міжмовних асоціаціях. Вони сприяють вдосконаленню якості, майстерності перекладів, розробляють методику перекладознавчого аналізу, переконують, що найважливіша річ, якою не можна поступатися ні в чому – це зразковість мови.

Чимало зробив учений для примноження здобутків українського перекладного словникарства. Він був співавтором (разом з М. Подвезьком) першого післявоєнного українсько-англійського словника (1952). У 1974 р. вийшов за його редакцією (укладачі – М. Подвезько, М. Балла) найсолідніший за обсягом дотепер у нашій лексикографії англо-український словник на 65 тис. слів. У 1988 р. цей словник без будь-яких змін щодо правопису чи доповнень перевидав в Едмонтоні Канадський інститут українських студій. На його ж основі укладено шкільний англо-український словник на 20 тис. слів (1978, 1984, 1991, 1994). У 1982 р. вийшло перше, а в 1987 р. – друге видання українсько-англійського словника на 20 тис. слів, одним з укладачів і редактором якого був Ю. О. Жлуктенко. Нове видання редагованого Юрієм Олексійовичем «Англо-українського та українсько-англійського словника» (близько 40 тис. найуживаніших англійських та українських слів та словосполучень) побачило світ лише в 1995 р. через наші (може й штучно інтенсифіковані) «паперові нестачі». У 1987 р. розпочав учений підготовку до укладання великих англо-українського та українсько-англійського словників, підібрав уже компетентний авторський колектив. Але невблаганна смерть обірвала ці задуми.

Вивчати мови інших народів Ю. О. Жлуктенко ніколи не припиняв. Намагаючись збагатити українську перекладну літературу творами маловідомих в Україні літератур, він опанував фризьку й фламандську мови. У 1984 р. у співавторстві з О. В. Двухжиловим написав Професор монографію, присвячену фризькій мові, що є типовим представником інгвеонської групи західногерманських мов, найбільше спорідненою з англійською. Ця мова, рідна для 350 тис. осіб, – не лише найменш розповсюджена германська мова, а й найменш відома серед мовознавців. У липні 1983 р. «Всесвіт» опублікував роман «Верша» відомого сучасного фризького прозаїка Рінка ван дер Вельде (вперше у тодішньому СРСР), що його переклав Ю. О. Жлуктенко, а також студію про фризьку літературу, написану вченим у співавторстві з донькою – Н. Ю. Жлуктенко. Разом з поетом А. П. Грузином перекладав Юрій Олексійович фризьку поезію («Всесвіт», 1984, № 12; «Літературна Україна», 1986, 30 жовтня). Фризів глибоко схвилювала увага до їхньої літератури в Україні. У 1987 р. Ю. О. Жлуктенка обрано почесним членом Фризької Академії у Нідерландах. Українська Академія Наук цього не зробила.

У 1987 р. читачів «Всесвіту» (жовтневий випуск) захопила повість «Небезпека» чільного бельгійського письменника Й. Ванделоо, що пише фламандською мовою. В основу сюжету повісті покладено нещасливий випадок на атомному реакторі, тому-то вона звучить як грізне застереження проти маніпулювання «мирним» атомом. Переклад повісті (знову ж, перший у колишньому СРСР) був можливий лише завдяки тому, що Ю. О. Жлуктенко вивчив маловідому фламандську мову – самостійний південний варіант нідерландської мови, поширений у північних провінціях сучасної Бельгії. Мріяв учений перекласти українською мовою славетний даввньоанглійський епос  «Беовульф», та, на жаль, не судилося.

Постійно подавав Юрій Олексійович статті до українських енциклопедичних видань. Так, у другому виданні УРЕ вміщено його статті про прамову, англійську, данську, нідерландську мови, германські мови, германістику, мовні контакти, рівні мови, мовну систему; в Українській Літературній Енциклопедії – про англійську мову та ін.

Учений відійшов (лише фізично) у небуття 4 лютого 1990 р. Йому доля судила працювати в дуже важкі для української науки та культури загалом часи. Не був він членом світових лінгвістичних товариств, рідко бував на всесвітніх конгресах філологів, майже ніколи не мав доступу до найкращих книгозбірень англомовного світу. І все ж у цих несприятливих умовах зумів зробити надзвичайно багато. Воістину, як писав І. Франко:

Все, що мав у житті, він віддав
Для одної ідеї,
І горів, і яснів, і страждав,
І трудився для неї.

До 80-річчя від дня народження Професора Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України та Академія наук вищої школи України провели 21-23 вересня 1995 р. Першу Міжнародну конференцію пам'яті Ю. О. Жлуктенка «Мови європейського культурного ареалу: проблеми розвитку і взаємодії». Проблематика конференції була пов'язана з науковим доробком Професора: історія і теорія мови; контрактивна лінгвістика й перекладознавство; соціолінгвістика; лінгвістика тексту; теоретичні й прикладні аспекти двомовної лексикографії. Вийшов з друку том наукових праць, присвячений світлій пам'яті видатного українського філолога, що об'єднав авторів з України, Нідерландів, Росії та Казахстану. Читач знайде в ньому дослідження з проблем германістики, етимології та історії мови, інтерлінгвістики, соціолінгвістики, ТИПОЛОГІІ та мовних універсалій, перекладознавства і контрастивної лінгвістики, а також покажчик праць Професора укладений його донькою – Наталією Юріївною.

Ухвалами Вчених рад Київського та Львівського університетів на факультетах іноземних мов цих вищих шкіл України встановлено іменні студентські стипендії ім. Ю. О. Жлуктенка. У Львівському державному університеті ім. І. Я. Франка з 1 листопада 1994 р. чинний Методологічний семінар з проблем перекладознавства й контрастивної лінгвістики ім. ПрОф. Ю. О. Жлуктенка.

Праці вченого посіли почесне місце у Храмі української філологічної думки, і буде Він усякчас причетний до всіх благородних починань у нашій філології.

Роксоляна Зорівчак

Львів

обговорити

 

Текст подано за виданням: Зорівчак Р. Життя віддане слову // Дзвін. – 1996. – № 7. – С. 145-150.

Якщо ця некомерційна публікація порушує права правовласників, повідомте адміністрацію сайту. У такому випадку стаття буде знята.