Українська література в Чехії

[Critic]

Рита Кіндлерова: у нас є антинагорода за найгірший переклад.
Приємна розповідь про роботу перекладача в Чехії, поведінка української автури, погані і добрі переклади - чому такі бувають.

- Спершу я читаю, читаю і знову читаю. Бо є різниця між моїм процесом перекладання і працею перекладачів з так званих світових мов. Як єдина перекладачка з української в Чехії, яка постійно перекладає і друкується, мушу ще й обирати тексти. Якщо ви відомий перекладач, приміром, з англійської, то працюєте на замовлення видавців. Але ніхто в Чехії про українську літературу нічого не знає. Тому доводиться багато читати. Вже під час читання якось підсвідомо замислююся над тим, чи ця конкретна книжка вартувала б моїх зусиль: умовляння видавців, намагання сконтактуватися з автором.

[Observer]

Спостереження збоку за літпроцесом в Україні:

— Не думаю, що сама українська література провінційна. Провінційно поводяться чимало письменників і майже всі українські видавці. Мене дивує (хоча воно історично зрозуміле) бажання українців мати все зразу. Зразу отримувати премії, зразу бути нобеліатами, щоб весь світ зразу читав їхні шедеври. Ні, українська література — звичайна література однієї з європейських країн.

Власне, про магію перекладу:

Недавно я перекладала оповідання Івана Франка і спостерігала — водночас із жахом і подивом, — як мої пальці самі "бігають" по клавіатурі лептопа, і з голови вибігали цілі речення чеською мовою, вже готові... Це був один із тих моментів (свого роду диво), коли автор і його перекладач якось поєднуються, і автор (хоча давно мертвий) через перекладача може сказати власними словами чужою мовою свій текст. Я тут, власне, тільки як посередник. Але треба бути до цього відкритим. Якби я самого Франка не хотіла "пустити до себе", звичайно, з цього б нічого не вийшло. Гадаю, існують якісь "магічні lay lines", які, активізуючись, можуть допомогти перекладачеві зжитися з автором чи запропонувати йому свої серце й пальці. Це, звичайно, не є якийсь спіритичний сеанс, ні, це проста відкритість до писання іншого і покора перед словом, бо на початку (і не тільки) було і є саме Слово...

Рита Кіндлерова: Переклад як виклик і як… магія  — «Дзеркало тижня. Україна» —  №14, 12 — 19 квітня 2013

[Observer]

Рита Кіндлерова: Мені подобається подорожувати на старих мапах  — Читомо. — 09.07.2019

Розмови Остапа Сливинського в межах ініційованого Літературною лабораторією Мистецького арсеналу проєкту «Перекладацькі сніданки» під час IX Міжнародного фестивалю «Книжковий арсенал»

Вибір мов для вивчення

Коли треба було вирішувати, на що вступати, що мені насправді найцікавіше, я собі вибрала старогрецьку і українську як мови наступників Візантійської держави. Через рік поміняла старогрецьку на новогрецьку.

– З перекладу неможливо жити. Всі ми маємо «нормальну» роботу: хтось вчитель, хтось бібліотекар, хтось працює в банку. Поїхати на якусь резиденцію дуже важко, мене просто не відпустять з роботи.

... я працюю в Слов’янській бібліотеці.

– Ви сказали, що перекладач не може прогодувати себе своїм перекладацьким ремеслом. Чи це стосується всіх перекладачів у Чехії? Чи залежить від інтенсивності, а може, від того, з яких мов перекладаєш?

– Ситуація в Чехії така, що літературні перекладачі борються за вищу оплату їхньої роботи, бо розцінки впродовж останніх двадцяти років практично не змінювалися. Це скандал. Я відмовляюся перекладати за мінімальну платню. Краще я це зроблю безкоштовно, заради якоїсь ідеї.

На переклад книжки потрібний певний час, треба дати їй відлежатися, лише потім до неї повернутися. Професійні перекладачі знають, як із цим працювати. Звичайно, багатьох видавців це не хвилює. Часто вони тиснуть на перекладачів, бо ті – індивідуалісти, самітники.

стосунки перекладач - текст

– Чи є автори чи твори в українській літературі, на переклад яких ні за що б не погодилися?

– Я ще на такі не натрапила. Але у мене була проблема з грецькою книжкою, яку я перекладала понад десять років тому. Її написала журналістка з комуністичними поглядами. Для мене це був виклик. Одна старша перекладачка тоді мені сказала: якщо тобі щось не подобається, то це лише твоя справа, текст має лишитися незмінним. Це її текст, її погляди, ти не можеш робити їх кращими чи допасовувати до власних. Потім мені просто довелося написати післямову.