Віра Річ

[SS.]

20 грудня 2009 року в Лондоні, у віці 73 р., померла відома перекладачка Віра Річ (Vera Rich). Популяризатор української і білоруської літератури, в Україні, країні, чию літературу вона перекладала 50 років, нагороджена премію імені Івана Франка. Про перекладацьку діяльність Віри Річ захистила дисертацію Ганна Косів.
Віра Річ видавала літературний журнал «Manifold. Magazine of New Poetry» («Розмаїття. Часопис новітньої поезії»

[SS.]

Некролог з'явився в Літературній Україні (21 січня 2010 р.) Чомусь Віра Річ в ньому називається, як Віра Юріївна Річ. Але ж вона була англійкою і не могла мати по батькові.

І, "Подвиг в ім'я України", невеличка стаття Ганни Косів, фахівця саме з творчості Віри Річ, добре з нею знайомою особисто.

"До захоплення Україною, укр культурою, зокрема поезією, що стало смислом її життя, молоду англійку привело знайомство із поезією і життєвим подвигом Т.Шевченка."
"Я вивчила українську для того, щоб перекласти Шевченка."
"У сукупності Віра Річ переклала англ мовою твори близько 46 укр письменників".

[Л.Л.]

Чомусь Віра Річ в ньому називається, як Віра Юріївна Річ. Але ж вона була англійкою і не могла мати по батькові.

Найімовірніше, Віра Річ сама себе так назвала. Це вплив культури, з якою вона поєдналась. Знаю одного американця, який давно працює в Україні, то він завше представляється перед україномовною публікою укр. іменем (приміром, Павло -  Пол).  Більше того, на власні очі колись бачила, як він на одній не дуже важливій заяві написав себе ще й по батькові. 

 Нещодавно випадково натрапила в мережі на інтерв‘ю з Вірою Річ трирічної давності.
Є цікаві моменти про вічну перекладацьку проблему - пошуки семантичних відповідників.

І як оте головне – суто українське - передати англійською? Віра Річ каже, що слово кума, яке просто не має відповідника в англомовному світі – щоб не морочити головну читачам довжелезними розтлумаченнями – вона передала як аунті – тітка. Таких прикладів – безліч

І майже "крамольна" думка:

«Дивно, але до певної міри мені шкода, що радянська влада не заборонила Шевченка - отоді його б читали і знали! Це як у старому анекдоті, про росіянина, який переписував від руки «Війну і мир» - і на запитання, що ви робите, Іване Івановичу, відповів: «Це я для сина, щоб він подумав: «самвидав».

Ще одна, майже свіжа стаття про Віру Річ в «Українському тижні» все тієї ж Ганни Косів Посол української культури.
Перекладачка, яка ледь не все своє життя займалася перекладами з української, ніяк не могла зрозуміти, чому українці сприймають її з певною недовірою:

«Як? Чому Шевченко? Чому таку талановиту англійку, яка могла б досягти успіху та й кращого заробітку в інших формах занять, цікавить Україна?» – з недовірою запитували її насамперед самі українці.
<…>
«Офіцер безпеки Ізраїлю, який народився в Києві, більше не запитував, чому я вивчила українську. Ані шведський митник, який побачив «Кобзар» у моїй торбі. А українці продовжують питати».

Віра Річ написала у своєму заповіті, що хотіла би бути похована у Каневі…
Дивна річ, та на світі були (є) такі люди, як Віра Річ, Джеймс Мейс, які присвятили все своє життя Україні, не маючи притому у своїх жилах ні краплі української крові, і зуміли полюбити нашу батьківщину більше, ніж любимо її ми…

[SS.]

Роксолана Зорівчак Українське слово в англомовному світі. — Українська літературна газета. — №17(23) (20 серпня 2010 року)

Ще одна стаття про Віру Річ, як завжди у проф. Зорівчак - ґрунтовна і, попри вже велику кількість публікацій на цю тему, цікаву своєю інформативністю.

[Critic]

Перекладачка української, білоруської літератур Віра Річ пішла з життя 20 грудня 2009 року.

Вона заповідала, щоб її прах поховали в Каневі поруч із Тарасом Шевченком.
<...>
На відомому цвинтарі, що поблизу урочища Монастирок, [15 квітня 2011 року] Вірі Річ відкрили пам’ятник із часткою її праху. Як кажуть її близькі друзі, вона не спочила поблизу, а саме повернулася до Тараса.

Повернення Віри  — Український тиждень. — 27 квітня, 2011